Кожного дня, проводячи уроки в 7-11 класах, я бачу десятки обличчів учнів, які виражають свої емоції, думки, почуття… Основи вчення про обличчя були закладені ще Арістотелем, яке пізніше було назване наукою фізіогномікою. Він вважав, що риси обличчя та його загальний вираз характеризують певний тип, за яким можна визначити характер людини, її інтелект та обдарування. Наприклад, він вважав, що товсті носи у вигляді цибулини властиві людям грубим і нерозвинутим, гострі носи показують, що людина запальна, а гачкоподібні властиві людям благородним і владним.  Висновки Арістотеля надихали вчених-фізіогномістів протягом двох тисяч років. Його погляди розділяв і великий Авіценна для опису виразів обличчя хворих людей при визначенні діагнозів.
 Історичні джерела повідомляють про те, що Піфагор досить легко вирішував загадки точних наук, але й розкривав таємниці людського обличчя. Він ніколи не намагався вчити математики тих, у кого не бачив на обличчі знаків, які б говорили про здібності до цієї важливої науки.
 Автор 4-томного ілюстрованого видання Йоганн Гаспар Лафатер обумовив новий підхід до фізіогноміки. Він замалював тисячі облич і склав з них так звану «Біблію фізіогноміки». Навіть Катерина ІІ відправила у Францію та Швейцарію делегацію на чолі з своїм сином Павлом, щоб зустрітися із Лафатером. З усіх історичних даних від Арістотеля до Лафатера можна зробити висновки, що існує пряма залежність рис обличчя від характеру людини та її сутності. Лафатер стверджував, що кожен з нас може читати по обличчю у більшій або меншій мірі. Немовля розмовляти не вміє, зате знає «азбуку» фізіогноміки. Воно прекрасно розрізняє міміку дорослих, визначаючи по ній відношення до себе.
 По обличчю можна побачити різні стани організму: радість, горе, натхнення, захоплення, смуток, … Наприклад,  при смутку тонус м’язів знижений, погляд розсіяний, губи зімкнені, кути ротової порожнини помірно опущені. Для даної характеристики необхідний цілий набір слів, а щоб проаналізувати все це, дивлячись на обличчя, необхідна мить, завдяки якій ми схоплюємо картинку в цілому, після чого визначаємо в якому стані знаходиться людина. Експериментально було доведено, що людина може судити про емоційний стан інших людей, навіть, за окремими деталями обличчя. Найвиразнішими є рот і губи, з їхніми конфігураціями, напруженнями та положенням щелеп пов’язані більшість виражених почуттів і характеру людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються, коли є різні причини плачу, а Л.М. Толстой описував 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки, що розкривають емоційний стан людини: стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира.
 Цікаві дослідження проводили із фотографіями, на яких були зображені люди з нахмуреними бровами: на одній була людина, яка задумалась і зосередилась, на другій людина, яка обурена на когось, а на третій незадоволена чимсь або кимсь. Фотографії закривали так, що залишали лише очі та брови і показували піддослідним, для того, щоб ті визначили емоційний стан людини. Всі визначили вірно. Чому? Виявилось, що за одними очима можна визначити багато чого. Згадаємо, як пише знавець душ М.Булгаков у «Мастере и Маргарите»: «Вам задают внезапный вопрос, вы даже не вздрагиваете, в одну секунду овладеваете собой и знаете, что нужно сказать, чтобы укрыть истину… и ни одна складка на вашем лице не шевельнется, но увы, встревоженная вопросом истина со дна души на мгновение прыгает в глаза, и все кончено. Она замечена…». Дійсно так, по очах можна прочитати і радість, і задоволення, і горе, і симпатію, і примушування … Очима можна виразити схвалення, згоду, заборону, заохочення. Область очей вважається головною мімічною зоною обличчя.
 За очима оцінюється ступінь емоційного настрою, читається рівень розуміння того, що відбувається. Нездатність зосередити погляд на чомусь конкретному спеціалісти розцінюють як показник емоційної неврівноваженості. За бігаючими очима можна сказати, що людина не відверта або не хоче давати відповіді.
 До речі, в різних країнах по-різному необхідно дивитися на співрозмовника. У зв’язку з цим вчені умовно поділяють народи світу на контактні і неконтактні. До контактних відносять арабів, латиноамериканців, народів півдня Європи. Вони темпераментні, часто жестикулюють при розмовах, намагаються доторкнутися один до одного. А ось у японців дивитися в очі співрозмовнику вважається неввічливо. Погляд необхідно зосереджувати на шиї, щоб очі і все обличчя знаходились у полі периферичного зору. Деякі народи Африки розмовляють, стоячи один до одного спинами.
 Міміка людини частково довільна, так як дорослі можуть керувати мімічними м’язами свідомо, під керівництвом головного мозку. У маленьких дітей міміка довільна повністю, тому на дитячому обличчі і радості, і смутки написані яскравими «соковитими» фарбами.
 Які ж м’язи створюють наше обличчя?
1. М'яз, що опускає перегородку носа тягне її вниз носа і опускає середину верхньої губи, сприяючи притисненню губ.
2. Коловий м'яз рота залягає в шкірі навколо отвору рота у вигляді концентричних волокон. Складається з двох частин - внутрішньої і зовнішньої. Внутрішня частина оточує рот і залягає під рожевою облямівкою губ і поруч; зовнішня частина оточує внутрішню. При окремому скороченні внутрішньої частини рот звужується, як для свисту або для вимови букв «у», «ю». Зовнішня частина, скорочуючись окремо, стискає ділянку навколо отвору рота і виштовхує губи вперед («витягування губ», «надування губ»). При одночасному скороченні обох частин, губи міцно стискаються, відбувається притиснення губ, що допомагає при необхідності стриматися, приховати, придушити свій внутрішній стан або висловити презирство.
3. М'яз презирства - трикутний м'яз рота, який починається від бічної поверхні нижньої щелепи, вузький кінець піднімається догори і вплітається в кут рота. Скорочуючись, тягне вниз кут рота і носогубні складки. При сильному скороченні загортає кінець носогубної складки вниз і вперед - додає обличчю вираз презирства.
4. М'яз відрази - квадратний м'яз нижньої губи, що починається від бічної поверхні підборіддя, піднімається вгору і вплітається в нижню губу. Вивертає нижню губу, тягне її вниз, надаючи обличчю виразу огиди. При цьому правий і лівий м'язи тягнуть нижню губу в різні боки, розтягуючи її.
5. Підборідочний м'яз починається на передній поверхні нижньої щелепи, біля передніх зубів, спускається вниз і вплітається в шкіру підборіддя. Правий і лівий м'язи, скорочуючись одночасно, тягнуть вгору шкіру підборіддя разом з жировою грудкою, укладену в ній. Якщо при цьому квадратний м'яз нижньої губи не працює, м'яз підборіддя піднімає вгору нижню губу. Піднесена нижня губа додає обличчю вираз гордовитості, зарозумілості; якщо при цьому кути рота опущені м'язами презирства, вираз гордовитості посилюється. Найчастіше підборідочний м'яз скорочується спільно з квадратним м'язом нижньої губи - м'язом відрази. При цьому шкіра підборіддя піднімається догори і їй назустріч вивертається нижня губа, від чого підборідочно-губна борозна надто поглиблюється.
6. Щічний м'яз утворює м'язову основу щоки, який замикає збоку порожнину рота. Під час прийому їжі, коли їжа потрапляє між щокою і зубами, м'яз, напружуючись, переносить їжу на зуби. Якщо надути щоки, м'язи спочатку розтягуються, а потім, напружуючись, виштовхують повітря з рота (друге її назва - «м'яз трубачів»). Якщо вони в тонусі, то злегка відтягують кути рота, кожний в свій бік. При односторонньому скороченні м'яз може сильно відтягнути рот у свій бік, перекосити його. Між щічним м'язом і шкірою лежить жирове тільце щоки. У жінок воно більше, ніж у чоловіків, а особливо розвинене у грудних немовлят – «комочки» Біша.
 Дослідник Я. Рейковський зазначає, що на формування мімічного виразу емоцій впливають три чинники:
• вроджені видотипові мімічні схеми, які відповідають певним емоційним станам;
• набуті, соціалізовані способи вияву емоцій, довільно контрольовані;
• індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного виразу специфічні риси, властиві лише даному індивідові.
 Розбіжність в усмішці виявляється вже в 10-місячної дитини. На матір дитина реагує усмішкою, при якій активізується великий виличний м'яз і коловий м'яз ока (усмішка Дачена). На наближення незнайомої людини дитина теж усміхається, але активація виникає тільки у великому виличному м'язі; коловий м'яз ока не реагує.
 З віком асортимент усмішок розширюється. Виокремлюють три види усмішок дорослої людини: щиру, нещиру й нещасну або жалібну.
 Нещиру посмішку поділяють на два різновиди. Вимушена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватися радісним. Удавана посмішка має на меті приховати від навколишніх свої негативні емоції. Для нещирої посмішки характерна відносна пасивність колових м'язів ока, у результаті чого щоки майже не піднімаються і відсутні характерні зморшки в зовнішніх кутиках очей («гусячі лапки»). Нещира посмішка буває, як правило, асиметрична, з більшим зсувом уліво або вправо. Крім того, вона виникає або раніше, або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Фальшива посмішка вирізняється й тривалістю: її кульмінаційний період триває довше від звичайного (від однієї до чотирьох секунд). Період її розгортання й згортання, навпаки, коротший, і тому вона з'являється й зникає ніби раптово. За цими ознаками нещиру посмішку розпізнати досить легко. Однак при навмисно нещирій посмішці, коли скорочення виличних м'язів піднімає щоки, віддиференціювати її від щирої усмішки без аналізу її тимчасового розгортання буває важко.
 Вчені в кінці ХХ ст. описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радості, горя, відрази, зневаги, подиву, гніву, страху) і виокремили три автономні зони обличчя: ділянка чола й брів, ділянка очей (очі, повіки, перенісся) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя). Проведені дослідження дозволили розробити своєрідні «формули» мімічних виразів, які фіксують характерні зміни в кожній із трьох зон обличчя, а також сконструювати фотоеталони мімічних виражень низки емоцій.
 За численними дослідженнями по обличчю можна дізнатися: вихована людина чи ні, уміє вона володіти собою, чи ні. В Англії існує особлива система «виховання обличчя», яка наказує зберігати незворушний вираз в усіх випадках життя. Але ми, українці, не звикли до надмірної стриманості, ми можемо «ричати», огризатися з певним виразом на обличчі. Не можна не враховувати, що між виразом обличчя і психічним чи емоційним станом існують реципрокні відношення. Це означає, що не лише емоції впливають на міміку, але й міміка впливає на емоції. Саме мімічні м’язи тісно пов’язані із підкіркою – лімбічною системою. Штучно посміхаючись, ми включаємо ті механізми, які забезпечують нам природну посмішку. Вченими було доведено, що можна покращити настрій, зобразивши на обличчі радість, веселощі. Це широко використовується в практиці лікарями, психологами, публічними людьми.
 А кому потрібні такі механічні посмішки? Наприклад, дивлячись на втомлені, похмурі, недоброзичливі обличчя людей в натовпі, в метро, в черзі не усвідомлюємо, що це ж ми самі, адже таке обличчя буває і у нас. Частіше посміхайтеся, намагайтеся мати більше позитивних емоцій і тоді світ навколо вас також посміхнеться.