Спілкування людини здійснюється за допомогою мови, але звичайна жестикуляція, якою ми користуємося під час спілкування, для вчених-еволюціоністів є найдавнішою мовою в історії людства. Причому така мова практично однакова для всіх, її легко вивчити і найтяжче забути, так як жести - це рухи тіла та його основних частин, які візуально виражають те, що в мові передається словами. Мова жестів з’являється у нас із глибин генетичної пам'яті. Хоча на сьогоднішній день розпізнанням мови жестів володіють не надто багато людей. Але фахівцям жести часом говорять, навіть більше, ніж слова. Вчителям у школі, особливо з досвідом роботи, відомі практично всі стандартні жести і особливості міміки учнів. 

Психологами вважається, що під час спілкування 80% інформації передається за допомогою жестів та міміки - це вираз обличчя, рухи рук, положення тіла, хода і т.д. Жести не контролюються розумом, це мова наших емоцій, яка захована глибоко в підсвідомості. Жестами та інтонацією промовець виказує, який він є насправді, наскільки він говорить щиро і відкрито, чи щось приховує, чи обдумує, чи подає повну інформацію чи обмежену. При цьому під час відповідей школярів проявляються елементи жестів, які відображають одномоментні характеристики, як наприклад жести і міміка брехні або «викручування» в разі невивчення домашніх завдань. 

Уміння "говорити” власним тілом та розуміння невербальних сигналів інших людей дає змогу скоригувати свою поведінку відповідно до ситуації та правильно трактувати дії інших. Кожен жест - це окреме "слово", яке може мати кілька значень. Жести складаються у своєрідне "речення". Тільки зрозумівши їх зміст, можна безпомилково зрозуміти почуття співрозмовника і його ставлення до вас.

Жестикуляція завжди загострює увагу слухачів. Якщо учитель не робить ніяких рухів, і говорить монотонно, то увага учнів послаблюється. Але вчителю, як і оратору, не потрібно зловживати жестикуляцією, можливо, навіть відучитися від деяких зайвих жестів, бо учні перестають слухати і стежать лише за його жестами. Жести повинні супроводжувати й доповнювати всі слова і не повинні привертати до себе більшу увагу, ніж сама мова. Хоча брак жестів в учителів і учнів справляє враження неприродної нерухомості. Все повинно бути в міру. Наприклад, положення тіла вчителя і учнів має бути природними. Не треба стояти, широко розставивши ноги, або, навпаки, виструнчившись. Викликає подив той, який рівномірно хитається, переносячи вагу тіла з однієї ноги на другу. Не потрібно також стояти заціпеніло, випнувши груди, ніби намагаючись справити враження неабиякої значущості своєї персони. Плечі необхідно тримати прямо, голову рівно, не нахиляючи вперед чи вбік, непотрібно витягувати шию та крутити головою перед учнями. В той час учні, які відповідають біля дошки чи біля парти, від надмірних інтенсивних жестів вчителя, можуть забути те, про що говорили. 

Зате етикетні жести учнями використовуються практично у повному обсязі, і, навіть, по декілька разів на день. Наприклад, зустрічаючись на перервах з одним і тим самим учителем, учні в другий, третій, а то і більше разів повторює деякі етикетні жести.  

Вчені-психологи розрізняють різні види жестів руками, які діти використовують в школі:

-Досить часто вказівним пальцем показують на певну особу або предмет, а також напрямок своїх думок для досягнення бажаного результату.  Наприклад, учні полюбляють вказувати пальцями і на біологічний предмет, і на виконану роботу в зошиті, і ще на багато що. 

-Стиснутий кулак - це ознака наголошення на певному аспекті якогось питання. Звичайно, такий жест учні на уроках використовують досить рідко, але вдома буває (за повідомленнями батьків, і особливо бабусь)..

-Долоня повернута догори, може мати кілька значень, коли пропонується зважити якийсь план або оцінити якусь дію. Долоня, обернена донизу, означає незгоду, презирство, відмову. В основному сьогодні учні додають протиставлений долоні великий палець, повернутий вниз. Саме долоні учні використовують набагато частіше, ніж інші частини тіла, хоча можливо і не розуміють їхнього значення – це швидше всього генетична пам'ять.

-Руки, що звисають уздовж тіла показують пасивність і безвольність учнів, що викликає в учителів сплеск емоцій і намагання їх «розбудити».

-Зім’ятий в руці аркуш паперу чи нервове теребіння речей у руках видає хвилювання, що спостерігається майже на кожному уроці в різних учнів. Причини найрізноманітніші: погано виконане завдання, фобія відповіді біля дошки, відчуття «чому викликають саме мене», відсутність речей, необхідних на уроці …

Рухи м'язів обличчя, особливо навколо рота й очей, свідчать про настрій і характер того, хто говорить. Деяким професіям людей, наприклад лікарям, психологам, слідчим ці малопомітні рухи можуть багато про що сказати. А для вчителя це має надзвичайне значення, адже ми постійно стежимо за реакцією учня, як співрозмовника, і дуже неприємно, коли він не виявляє ніякої реакції. Саме на обличчі діти приносять з дому, з вулиці, з інших уроків, з перерви вираз обличчя, по якому можна частково прочитати його стан і особливо знання предмету:

-вказівний палець догори - жест, який показує беззаперечну цінність сказаного. В такий спосіб учень ніби намагається привернути увагу до своєї думки, яка є для нього безсумнівно правильною.

-піднята голова в учня говорить про впевненість в собі, готовність до спілкування та відкритості;

-підкреслено високо піднята голова свідчить про зарозумілість і самомилування, що спостерігається між учнями на перервах, при відповідях індивідуально підготовлених домашніх завдань, особливо презентаційного чи реферативного характеру;

-інколи можна також спостерігати, як учні закидають голову - це виклик оточуючим, готовність до активних дій;

-схилена набік голова - готовність йти на компроміс, відмова від лідерства, згода на роль підлеглого;

-звисаюча вниз голова - це слабкість та безвілля деяких учнів;

-широко відкриті очі учнів відповідають їхній хорошій підготовці і розуміння того, про що йде мова на уроці;

-прикриті очі - це ознака інертності, байдужості, пасивності до матеріалу, який вивчається;

-прищулений погляд часто означає хитрість учнів, підступні плани, якби тільки вчитель повірив і поставив непогану оцінку;

-прямий погляд, звернений до учителя або однокласників, показує інтерес, довіру, відкритість, готовність до спільної роботи;

-погляд збоку куточками очей демонструє скептичний настрій, недовіру,  сумніви;

-погляд знизу при схиленій голові свідчить про деяку агресію;

-погляд знизу при зігнутій спині означає покірність, послужливість, які на сьогоднішній день уже зустрічаються рідко;

-якщо в міміці учня ми відчуваємо, як він "ховає" погляд, то це може бути невпевненість у собі, боязкість чи почуття провини;

-опущені вниз куточки рота як дорослих так і дітей означають негативне ставлення до навчання та песимізм, а підняті куточки рота - це символ позитиву, живого і веселого характеру;

-почісування потилиці, теребіння підборіддя, необґрунтоване торкання свого волосся вважається ознакою зніяковіння, збентеження, безуспішними спробами знайти вихід із ситуації.

-руки, закладені за спину - неготовність до дій, боязкість, сором'язливість дитини;

-потирання рук означає приплив позитивних емоцій і задоволення;

-долоні рук, що закривають очі або обличчя, - це прагнення щось приховати та втекти від розмови;

-плечі, спадаючі вперед для учнів – це знак слабкості, пригніченості та символ комплексу неповноцінності;

-відведення плечей назад - це прагнення діяти.

-«Наполеонівська поза», коли руки складено на грудях, на сьогоднішній все частіше можна зустріти в учнів – це захисна позиція чи негативний стан дитини, тобто виклик всім оточуючим;

-дотик розкритими долонями до грудях – жест чесності та відкритості дитини перед учителем і класом, правда не часто це можна побачити сьогодні;

-випнута грудна клітка означає завищену самооцінку дітей, а запала грудна клітка - ознака їхньої замкнутості і пригніченості;

-якщо дитина за розмови з учителем ставить "руки в боки", а ще може стукнути ногою – це означає, що вважає себе дійсно правою, хоча насправді далека від вірної відповіді, але все рівно стоїть на своєму.  

Психологи поділяють всі жести на широкі та дрібні. Вони підкреслюють, що чим сильніше виявляються почуття, емоції, тим більше проявляється жестикуляція. Оскільки широкі рухи привертають до себе увагу, їх використовують ті, хто хоче бути помітним і підкреслити свою значимість - властолюбні, пихаті учні та хвастуни.

Відповідно дрібні рухи справляють протилежне враження. їм надають перевагу ті, хто з певних причин не хоче привертати до себе увагу - це коректні, скромні учні, не бажаючі привселюдно виявляти свої емоції, почуття. Але така поведінка може бути продиктованою хитрим розрахунком, коли дитина цілеспрямовано прагне справити відповідне враження. Маленькі жести можуть свідчити і про упадок душевних сил, коли на енергійну жестикуляцію не вистачає сили. В такому разі вони лише понизують плечима чи можуть рухнути кількома пальцями. 

Майстри брехні.

Дуже часто нам у школі приходиться розпiзнавати жести, що свiдчать про  обман. Коли людина бреше, пiдсвiдомiсть викидає пучок нервової  енергiї, яка спричиняє  вiдчуття сверблячки у м'язах обличчя та  шиї, змушуючи почiсувати їx. Тому жести, пов'язанi з доторкуванням до обличчя, - перша ознака обману учня. 

Прикривання рота рукою, перебування її над чи під ротом - один з небагатьох жестiв, якi виразно свiдчать про брехню. Інші рухи, якими намагаються замаскувати неправду – це потирання носа, погладжування підборіддя, смикання вуха, несподіване широке розведення руками.

Дотикання руки до носа - витончений, замаскований варіант попереднього жесту. Він може бути виражений кiлькома легкими дотиками до ямочки пiд носом або швидким, майже непомiтним і досить швидким дотиканням до носа. 

Оскiльки брехня звичайно викликає  вiдчуття сверблячки у м'язах не тiльки обличчя, а й шиї, більшість учнів, коли говорить неправду i вiдчуває, що його обман буде  викрито, відтягує комір  сорочки.

Почiсування вушної  раковини, потягyвання мочки вуха або легке почiсування бічної  частини шиї  пiд мочкою вуха також є сигналами брехні.

Про спробу збрехати свідчить часто схрещування та випростовування ноги, повертання на стільці, метушливість. Якщо учень оповиває ногами ніжки стільця, він невпевнений у собі і, можливо, брехатиме.

Майстерні брехуни, навіть відстоюючи твердження, яким вони самі не вірять, уміють виглядати активними, доброзичливо налаштованими, безтурботними, упевненими в собі та сповненими ентузіазму. Натомість тим, хто проявляє неспокій, тривогу, почуття провини навряд чи вдасться справді ввести в оману співрозмовника. Виказати його можуть підвищений, порівняно зі звичайним, тон голосу, уповільнений темп мовлення, напруження в голосі чи поставі, розширені зіниці, менш активні рухи головою, уривчасте мовлення. Переконливо обманюють ті, хто можуть зробити вигляд, ніби їхня брехня немає особливого значення. Тому справжні, майстерні брехуни, як правило, самі вірять у те, що кажуть. Аби завоювати довіру співрозмовника «майстри брехні» активно використовують усмішку, дивляться йому в очі, намагаючись не відводити погляд надовго. Ті ж, хто не вміє, проте через певні обставини змушений обманювати, часто намагаються сховати своє тіло від співбесідника, наприклад, за великим столом, чи займаються якоюсь справою під час розмови.

Нерідко під час уроку деякі з учнів імітують мову чи жести учителя. В більшості випадків таке копіювання відбувається абсолютно несвідомо, проте іноді це робиться цілеспрямовано, з надією сподобатися учителю, знайти з ним спільну мову чи просто бути схожим. Співбесідник може сприйняти таку поведінку як трюк, та з обережністю поставиться до того, хто його виконує.

Таким чином, «мова тіла», а саме використання жестів, має важливе значення у спілкуванні учителя та учнів.