Всім відомо, що вуха у тварин та людини – це свого роду антени для сприйняття звуків. На відміну від інших високоорганізованих представників тваринного світу, людські вуха зовсім невеликого розміру відносно розмірів тіла, але все-рівно, є локаторами. Це не заважає їм уловлювати майже всю різноманітність звуків оточуючого середовища. 

Розміщення джерел звуків нам допомагають визначати складки на вушних раковинах. Але звуки людина чує далеко не всі. Самі звуки – це не що інше, як хвилі, коливання, які поширюються у повітрі. Частота цих хвиль, тобто їхня швидкість вимірюється у герцах (Гц). Один герц приблизно дорівнює одному коливанню на секунду. Вчені вважають, що звук поширюється зі швидкістю, яка перевищує швидкість гоночних мотоциклів, машин чи літаків. Але у вухах він миттєво трансформується у нервові імпульси і направляється до мозку. Мозок у свою чергу обробляє ці імпульси і ми сприймаємо звук.

   Люди можуть сприймати звуки лише в діапазоні від 16 до 20000 Гц. Деякі тварини (собаки, летючі миші) можуть уловлювати звукові коливання вище 2000 Гц, що називається ультразвуком. Частота звукових коливань людського голосу знаходиться у межах між 60 та 1000 Гц. Звук, частотою нижчою за ту, що сприймає людське вухо, називається інфразвуком. Його, наприклад, використовують для спілкування кити. 

   Кожного дня ми сприймаємо звукові коливання нашими вухами, перетворюючи їх у нервові імпульси. Для цього складного процесу природою створено три відділи органу слуху. Вони досить чітко описані в кожному підручнику з біології. Учням подобається вивчати цю тему. Але труднощі вивчення бувають у складності внутрішнього вуха, яке розташовується в глибині скроневої кістки і складається з двох частин – завитки (равлика в 2,5-2,75 оберти) - органу слуху і півколових каналів - органу рівноваги. Завитка знаходиться попереду, півколові канали позаду, а між ними розташована порожнина неправильної форми, так званий присінок. Внутрішнє вухо через свою хитромудру форму називається кістковим лабіринтом.

   Нервові слухові рецептори – волоскові клітини - сенсорні епітеоліти– розміщені у лабіринті завитки. Посередині каналу проходить перетинчаста перетинка - основна мембрана, яка складається з 24 тис. волокон різної довжини, натягнутих як струни. Над ними нависають циліндричні клітини з волосками, які утворюють кортіїв орган, що подібний до мікрофону. Саме він переводить звукові коливання у нервові імпульси.

   Слуховим нервом імпульси, генеровані волосковими клітинами, проникають у головний мозок, і пройшовши декілька етапів нервових шляхів, досягають скроневої частки кори головного мозку, де знаходиться центральний відділ слухового аналізатора. Саме тут здійснюється остаточний аналіз почутого і ми сприймаємо оточуючі звуки. А ось присінок і півколові канали допомагають зберігати рівновагу тіла в просторі. 

   Який же шлях звукових хвиль із довкілля до мозку? Звукові хвилі, які поширюються у повітрі потрапляють із зовнішнього вуха через середнє до внутрішнього і досягають рецепторів. Від народження людині дано десь 30 тисяч таких рецепторів. А вже рецептори перетворюють їх у нервові імпульси і надсилають у мозок. Повітрям звуки поширюються зі швидкістю 340 м/с (1224 км/год.), але ж вони можуть поширювати і у воді, і у грунті. Для життя людини це не характерно, хоча деякі професії людей вимагають уміння уловлювати їх і там, наприклад, морським біологам, дайверам, або мисливцям, що прикладають вуха до землі, щоб почути переміщення тварин.

   Все сказане стосувалося лише слуху, але наше внутрішнє вухо має складний і важливий вестибулярний апарат - орган рівноваги. Хоча вважається що за цю функцію тіла відповідає не лише орган слуху, але й орган зору, і м’язова система. Орган рівноваги складається з півколових каналів, які розташовуються в трьох перпендикулярних площинах, тобто під прямим кутом один до одного, і з двох невеликих мішечків - еліптичного і сферичного. Ці мішечки також ідуть під прямим кутом один до одного, заповнені рідиною та поєднані вузькою вертикальною кишенькою. Вони інформують мозку про рух голови вниз і вгору. Якщо людина зробить раптовий досить швидкий рух, може закрутитися голова. Коли голова нахилена вниз, мембрани зміщуються, заставляючи волоски згинатися. Вони й посилають сигнали в мозок.  

   Канали заповнені напівпрозорою драглистою рідиною – перилімфою, а всередині цих каналів є інші канальці, заповнені ендолімфою, саме вони поєднані з каналами завитки. В кінці кожного з півколових каналів – невеликий купол із желеподібної маси. Ці куполи мають сенсори руху із мініатюрними волосками. 

   По обидва боки кожного каналу знаходяться кісткові ніжки, одна з яких злегка розширена і називається ампулярною кістковою ніжкою, а інша - простою кістковою ніжкою. Прості ніжки переднього і заднього каналів об'єднуються в загальну кісткову ніжку. Всередині каналів знаходяться чутливі волоски, занурені в рідину, і при найменшому переміщенні тіла або голови в просторі, рідина в цих каналах зміщується, натискає на волоски і породжує імпульси в закінченнях вестибулярного нерва. Після цього в мозок надходить інформація про зміну положення тіла, а також мозок обчислює, яким чином розміщене тіло по відношенню до голови. Робота вестибулярного апарату дозволяє людині точно орієнтуватися в просторі, навіть при найскладніших рухах і змінах тіла.

   Таким чином, зрозуміло, що у внутрішньому вусі відбуваються два однакові, в той же час різні процеси: сприйняття звуків завиткою та відчуття тіла в просторі півколовими каналами. Завитка і півколові канали – єдина структура, що поєднана наявністю рідини, наявністю волоскових клітин. Ці органи містять в собі звуковосприймаючий апарат і вестибулярний аналізатор, який відповідає за положення тіла в просторі, за підтримання рівноваги, а також за м’язовий тонус. Анатомічна спільність цих двох важливих систем дуже важлива, а їх дисбаланс може викликати не тільки проблеми зі слухом, але і розлад вестибулярної функції.