Пошук:
Автор Pavlenko | 27 декабря 2014 | Коментарів: 0 | Переглянуто 2879
Рубрика: Корисна інформація / Біологія людини

Рецепторні поля шкіри та дерматогліфіка

Вивчаючи шкіру людини у шкільній програмі, ми не могли не згадати про те, що наша шкіра має унікальну здатність ідентифікації кожної людини за її відтисками пальців. Звичайно, це не є її основною функцією, але з погляду науки про відбитки долонь і пальців – це досить важливо.
Кожній людині відомо, що завдяки шкірі ми можемо сприймати різноманітні чинники довкілля та ознаки і властивості природних тіл, які нас оточують. Шкіра є найбільшим за площею органом людини і сенсорною системою дотику із-за наявності у шкірі рецепторів, які сприймають майже все, що надходить із довкілля: зміни температури, поштовхи, удари, дотики, стиснення, болісні відчуття, форму і стан поверхні предметів та багато іншого.
Рецептори – це нервові закінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом і їх настільки багато, що у деяких місцях на 1 см2 їх може бути понад 250. Вони сприймають механічні подразнення, температурні, хімічні, больові і, навіть, електричні. Вчені дали кожній групі рецепторів свої назви: механорецептори, хеморецептори, терморецептори, барорецептори, …..
Рецептори класифікують за місцем та глибиною їх розміщення у товщі шкіри, Рецепторні поля шкіри та дерматогліфіка за характером сприйняття подразнень, причому більшість з них мають свої назви на честь вчених, які їх описали. Наприклад, колби Краузе розташовані під самим епідермісом і сприймають холодові відчуття та вібрації низьких частот. Тільця Мейсера також поверхневі рецептори, що знаходяться найближче до епідермісу, які допомагають відчувати фактуру предмету. Їх досить багато не лише на пальцях, а також на долонях і, навіть, губах. Рецептори під назвою диски Меркеля реєструють тривалість тиску. У глибших шарах дерми розміщені тільця Пачіно, що відповідають за сприйняття вібрацій і реєстрацію сили тиску. У сполучній тканині шкіри і глибше у суглобах є тільця Руффіні, які сприйнятливі до температури і розтягнень.
Крім цього є спеціальні дотикові рецептори, які викликають незвичну нервову реакцію – лоскотання. Причому при лоскотанні людині хочеться сміятися і звиватися. Вчені вважають, що чутливими до лоскотання є певні ділянки шкіри: під пахвами, на талії, на ребрах і на стопах. 
Мікроскопічно шари шкіри виглядають зовсім по-різному. Кожен з них має свої особливості, але тільки один з них створює те, що і відрізняє кожного з нас. Коли придивитись уважно до шкіри своїх пальців, то видно різноманітні лінії, які утворюють певний індивідуальний характер малюнка. На основі цього вченими був створений дерматогліфічний метод дослідження. Цей метод ґрунтується на відбитках малюнка на кінчиках пальців і долонях. Дерматогліфіка як особливий розділ знань склалася в кінці XIX - початку ХХ ст. Термін «дерматогліфіка» (derma - шкіра, gliphe - гравірувати) був запропонований на 42-й сесії американської Асоціації анатомів, що відбулася в квітні 1926 р. 
Крім криміналістики, на сьогоднішній день він широко застосовується у генетичних дослідженнях, так як шкірний малюнок долонь має своєрідні відмінності у хворих зі спадковими хромосомними патологіями. Обстежуючи батьків, можна запідозрити таку хворобу у їхніх дітей. 
До наукового вивчення пальцевих візерунків було накопичено багато відомостей про дерматогліфічну морфологію людини. Стародавні китайці, вавілоняни, ассірійці замінювали відбитками пальців підпис. У Китаї в XVI ст. практикувалося встановлення особи за відбитками пальців при актах продажу дітей, при підписанні контрактів неписьменними і у випадках прийому підкидька в притулок.
Одне з перших наукових повідомлень про дерматогліфіку з'явилося у 1684 р. Це був опис будови шкірних гребінців і потових пор, зроблене англійським анатомом Грю. У Лондонське королівське наукове товариство було подано звіт про ці спостереження над рельєфом пальців і долонь. У 1685 р. Бідлоо в книзі по анатомії людини представив малюнок і опис шкірних гребінців пальців. Чеський біолог Ян Пуркіньє в 1823 р. дає першу класифікацію варіацій пальцевих візерунків. В кінці XIX в. з'явилися спеціальні дослідження приматів і ссавців, в яких визначаються відмінності між мавпою і людиною за пальцевим і долонним малюнками.Цікавий факт, що у мавп дерматогліфічна картина долоні набагато складніше, ніж у людини. 
В дерматогліфіці  багато уявлень про внутрішню поверхню кисті знаходяться на рівні 1892 р., коли сер Френсіс Гальтон - один з найоригінальніших розумів того часу, антрополог, генетик, засновник дерматогліфіки - визначив її галузі, в тому числі етнічні відмінності людей в пальцевих узорах, за якими стоїть їх адаптація до навколишнього середовища. Він вперше запропонував трьох типову класифікацію пальцевих візерунків, що включає: завиток (whorl), петлю (loop) і дугу (aron).
За різними даними, людей, на всіх десяти пальцях рук яких зустрічаються одні петлі, налічується від 8 до 35% - залежно від національності. Існує тісний зв'язок між гребеневою шкірою пальців – носієм величезної кількості нервових закінчень, і мозком людини, а значить, і його психікою та характером. Це підтверджується  і характером успадкування пальцевих візерунків у зчепленні з ознаками, що визначають характер нервової діяльності людини.
У багатьох країнах Європи та Азії було широко поширене передбачення долі по кожному рельєфу долоні - хіромантія (від грец. сheir - рука, manteia - ворожіння). Але хіромантія і дерматогліфіка оперують абсолютно різними речами. Хіромантія, спираючись на особливості «білих ліній» долонь, вважає, що шкірні малюнки з'являються вже після народження людини і можуть змінюватися протягом життя, а після смерті втрачаються. Дерматогліфіка спростувала ці твердження. Проте відомості, здобуті хіромантією, як, наприклад, те, що малюнок пальців і долонь пов'язаний з проявами характеру, нервовою системою людини, використовуються і аналізуються науковцями.
Папілярні візерунки долонь найчастіше представлені системою дугових ліній. Завитки на долонях, як правило, повідомляють про різні захворювання, в тому числі і про хромосомні і про психічні. Починаючи з кінця 20-х рр. ХХ ст. вчені висловлювали ряд гіпотез щодо характеру успадкування дерматогліфічних ознак, кількості генів, що обумовлюють формування візерунка, їх хромосомної локалізації. Поява пальцевих подушечок обумовлено насиченням епідермісу і дерми рідиною.
Папілярні візерунки успадковуються, тобто встановлена спадкова обумовленість шкірних візерунків. Порушення в спадковій системі організму (генні, хромосомні і геномні мутації) і деякі несприятливі фактори середовища впливають на реалізацію генів, тому змінюється дерматогліфічна картина у людей, які страждають різними хворобами. Наприклад, при синдромі Дауна змінюється розташування петель на останніх фалангах, замість двох згинальних складок на мізинці спостерігається лише одна складка, а на долоні - лише одна поперечна складка.
Технічна сторона дерматогліфічного методу полягає в тому, що збираються лише відбитки долонь, пальців, стоп. Цей метод збору відбитків був запропонований в 1956 р. Валиком з друкарською фарбою прокочують по долоні і пальцях досліджуваного і особливим чином друкують їх на щільному папері. Далі дослідник повинен проаналізувати дерматогліфічну картину та визначити дерматогліфічні показники.
Дерматогліфічний метод, разом з іншими методами генетики використовується в медико-генетичному консультуванні. Подібної допомоги потребують ті люди, які вже мають або родичів, або дітей зі спадковою патологією. Лікар-генетик уточнює діагноз, встановлює ступінь генетичного ризику, робить прогнози потомства на майбутнє і допомагає прийняти батькам правильне рішення про народження дитини.
Існує думка, що відбитки пальців і долонь повинні збиратися у всіх громадян будь-якої країни, розміщуватися в спеціальні банки даних і мати вагу документів. Такий досвід існував в США, де відбитки знімали у всіх приїжджих. Тому там можна знайти «пальчики» відомих особистостей світу. Однак ідентифікація людини за відбитками долонь і пальців - мета дактилоскопистів і криміналістів, а дерматогліфіка має іншу мету: за відбитками вивчити саму людину і її особливості.
Оскільки візерунки на пальцях в більшості випадків успадковуються, дерматогліфіки використовують для встановлення спірного батьківства. У яких ось випадках це дає стовідсоткову достовірність результатів. У якихось - метод не спрацьовує. Наприклад, якщо мати і передбачуваний батько мають на руках лише по десять петель і дитина - теж, то тут про батьківство нічого не можна сказати. Але якщо всі троє мають ті ж десять петель, а у дитини і передбачуваного батька є ще й рідкісний візерунок, наприклад, по типу завитка на подушечці під великим пальцем, то можна сміливо стверджувати, що він - батько.

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Особливості долонь і стоп людини Особливості долонь і стоп людини
 Долоня – область кисті руки. На ній є два підвищення: одне утворене м'язами великого пальця, друге - м'язами мізинця.  Стопа -...
Найбільший орган Найбільший орган
 Мало кому приходило в голову, що шкіра дійсно є органом тіла, причому, найбільшим. Вона неначе захисний костюм, який вкриває все тіло з...
Руки людини – головні інструменти нашого тіла Руки людини – головні інструменти нашого тіла
  Багатофункціональна робота, що здійснюється за допомогою наших рук, не може порівнятися із діяльністю ні однієї тварини, які б вправні...
«Кожей чувствую» «Кожей чувствую»
 ...шкіра – це орган чуття, що сприймає і відчуває. Ми завжди відчуваємо дотики, погладжування по шкірі, постукування, холод чи тепло довкілля,...
«Шкіряні» особливості «Шкіряні» особливості
 Шкіра – носій особливого кольорового візерунку та різноманітних візуальних «міток», наприклад, гребінь півня, сідничі мозолі...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓