Світ природи має численну кількість різноманітних подразників. Але одне із значних місць у ньому належить запахам, і не просто запахам, а запахам-сигналам. Щосекунди по повітрю розносяться різноманітні запахи як хімічні виклики, обіцянки, протести, попередження для мешканців планети. За дослідженнями вчених такий хімічний канал обміну інформацією – один із найдавніших в еволюції. Звичайно, ніхто не може точно сказати, коли живі організми вперше почали уловлювати запахи хімічних речовин у вигляді молекул, які надходили із оточуючого їх навколишнього середовища.  

Єдине можна стверджувати, що це відбулося у воді, ще до того, як перші організми вийшли на суходіл. Адже, плаваючи ще у первинному бульйоні, вони повинні були якось реагувати на розчинені у воді хімічні речовини: відпливати від шкідливих та знаходити ті, які слугували для них поживою.

У сучасному світі хімічний канал зв’язку не лише найдавніший, але й найбільш універсальний. Це лист без точного адресата, тобто всі можуть відчувати запахи з різним ставленням до них.

Нікому не є таємницею те, що собакам за запахами вдається затримувати злочинців та порушників (вівчаркам), відшуковувати людей у снігах під обвалами (сенбернарам), допомагати знайти потопаючих (ньюфаундлендам). Чому саме собаки можуть відчути газ, що виходить з тріщин, відшукати міни і т.д. За дослідженнями кінологів та вчених-хіміків було зроблено висновки, що до запахів різних речовин собаки чутливіші за людину у сотні і тисячі разів. Наприклад, запах масляної кислоти собака відчуває при концентраціях, що в тисячі разів менші, ніж запахи інших речовин. Тому що масляна кислота – найсильніший і найстійкіший компонент запаху, що виділяється потовими залозами. Мільйони років еволюція розвивала у предків собаки здатність сприймати саме цей запах серед неймовірної мішанини інших запахів. Тому, що, чим швидше тікає переслідувана тварина, тим сильніше працюють у неї потові залози.

У порівнянні з іншими сигналами «хімічна пошта» має ряд переваг. Наприклад, звук для тварин – це сигнал про те, що відбувається саме в даний момент, зір сигналізує про теперішнє і те, що вже відбулося, і тільки запах здатний вказати тварині час, який пройшов з моменту події. Гончі пси можуть легко відрізнити запах сліду, який відбитий 5 хвилин назад від сліду 10-хвилинної давності.

З давніх часів вчені спостерігали за спілкуванням тварин за допомогою запахів. Першовідкривачем феромону є німецький біохімік Адольф Бутенанд. В кінці ХХ ст.. йому вдалося виділити невелику крапельку маслянистої речовини масою 4 мг та визначити її хімічний склад.

Сьогодні вченими виділено більше ста феромонів у одних лише комах, так як «мова запахів» для цих безхребетних тварин займає почесне місце в житті. Вони підкоряються цим хімічним сигналам, навіть, знаходячись на великій відстані від джерела його подачі. Всі особливості феромонів передаються із покоління в покоління.

У хребетних тварин, що мають високорозвинену нервову систему, хімічний сигнал не завжди є керівництвом до дії. Але він враховується у поведінці тварини в певній ситуації.

Чи народжуються хребетні тварини вже зі знаннями хімічних запахів, чи вони утворюються протягом життя. Вчені не можуть однозначно відповісти на таке запитання, але запаховий запас у них більший, ніж у комах. Дослідження на лабораторних мишках довели, що її феромонова пам’ять досить міцна. Вона чітко втримує інформацію про десятки членів своєї сім’ї. і цікаво те, що потові залози на лапках мишей утворюють дактилоскопічні візерунки. За ними тварини безпомилково визначають не лише господаря  пахучого сліду, а й куди він направлявся. По запаху мишки можуть безпомилково відрізнити переможців і переможених серед своєї групи.

Розпізнати різних тварин допомагають ще й сигнали певних залоз тіла. Наприклад, секрети пахових залоз сповіщають тваринам, що це саме вони, а не хтось інший. Дослідниками було помічено, що чим вище положення тварини у ієрархічній драбині роду, тим більші у неї специфічні залози і тим більш активно вони працюють.

При зустрічі тварин нюх відіграє вирішальну роль, допомагаючи миттєво відповісти на запитання: хто ти, друг чи ворог? Кожна тварина, немовби обгорнута у хмару свого запаху, що надто збільшує її видимі розміри, а це дозволяє відчути «побачити» її на відстані. Майже всі великі тварини суходолу, перед тим як почати полювання, принюхуються, визначаючи цим присутність своєї жертви чи небезпеки для себе.

Нехижих тварин, таких як копитні, гризуни, хоботні, природа також не обділила хорошим нюхом. Вони завчасно здатні відчути хижака на великій відстані від себе, до того як його побачать. Тому між ними завжди точиться боротьба – хто скоріше з них відчує свою присутність. У зв’язку з цим багатьом тваринам важливо позбавитися від свого власного запаху, щоб не приваблювати чиюсь увагу. Ми знаємо, що на таке здатні наші коти. А ось каракатиці, восьминоги покладають надію на одурманюючу дію чорнильної речовини, яку вони випускають тоді, коли їх злякати. В літературі ми зустрічаємо те, що чорнильна рідина – це свого роду димова завіса, але ні. Це специфічний хімічний туман, який притуплює чутливість органів нюху тварин, які полюють на головоногих молюсків.

Часто ми можемо спостерігати як копитні тварини труться об стовбури дерев. Там вони залишають запах своїх потових залоз, а це слугує міткою – ця територія вже зайнята. Крім тертя об дерево, деякі копитні вибивають своїми копитами невеликі діляночки грунту, де залишаються запахи секретів їхніх міжпальцевих залозок. Антилопи та газелі роблять ще інакше: вони доторкуються до верхівкових листочків трав і кущів, щоб залишити там секрет залоз, які розміщені перед очима.

Багато тварин вхід до своїх нір також пропахчують своїм запахом, щоб ніхто із непроханих гостей до них не завітав. Наприклад, піщанка натирає своїм черевом, на якому знаходиться черевна залоза, невеликі сигнальні горбики перед норою. Дикі кролі натирають вхід у нору секретом підборідної залози, а борсук – секретом підхвостової залози. Про скунсів, які виділяють струмінь неприємної рідини всі знають – це цілий «букет» нестерпних запахів.

І ще декілька цікавих фактів із хімічного чуття тварин. Наприклад, у мишоловку, куди недавно потрапила миша, тривалий час не потраплять інші. Це тому, що вона там залишила пахучий слід із сигналом стерегтись. Феромони небезпеки є у плямистих оленів, у яких більша частина хвоста вкрита залозами. Повітря обдуває піднятий хвіст, збільшуючи випаровування секрету залоз з його поверхні. Тому за оленем тягнеться цілий шлейф феромону тривоги.

Таким чином, хімічні речовини живих організмів, які виділяються тілом можуть приваблювати і відлякувати, примушувати збиратися в групи чи уникати один одного, допомагати охороняти свої володіння та знаходити поживу, а також розпізнавати «своїх» та «чужих», з’ясовувати стать та вік своїх родичів.

Нам, людям, знання мови запахів, на якій спілкуються тварини, допоможуть краще зрозуміти їхню поведінку, вивчити їхні стресові ситуації, внутрішньовидові конфлікти та інші фактори, що впливають на їхню чисельність та життєдіяльність в цілому. Це, можливо, допоможе зберегти корисні та рідкісні види.