Будь-яке почуття починається з нюху
Ж.Ж.Руссо

У повсякденному спілкуванні між людьми мають значення чимало різноманітних чинників, але яке значення при цьому мають природні людські запахи? З власного досвіду кожен з нас знає, що спілкування за допомогою нюхових сигналів досить поши¬рене серед тварин. Спеціальні дослідження вчених доводять їх важливість і у людських взаєминах. Вивченням природних і штучних запахів, носієм яких є людина, займається сучасна наука – ольфакторика (від лат. оlfactus – нюх), яка є галуззю психології. Свою назву вона отримала у відповідності з ольфакторною системою відображення, яка базується на нюхових відчуттях людини.
 Неприязне ставлення до запахів власного тіла є фактом того, що нюх у людини функціонує досить активно, але у “прихованій” формі, тому його сигнали остаточно не усвідомлюються. Прагнен¬ня сучасної людини замаскувати свої природні аромати, замінити їх на “соціально бажані” говорить про певне емоційно-експресивне значення запахів у повсякденній реальності. Оскільки наші тіла мають безліч залоз, що продукують ароматичні секреції, здається малоймовірним, що вони повністю втратили своє сигнальне значення у сучасному житті. Зазвичай вважається, що запах людини – це запах її поту. Насправді піт абсолютно не має запаху. Запах же з’являється в силу існування у людини особливих мікроорганізмів, що переробляють піт у жири. Запахи людського тіла у першу чергу утворюються у залозах, розташованих в анально-генітальній зоні (навколо ануса і на лобку), під пахвами, а також у секреторних залозах на обличчі близько очей, долонях, стопах та іноді на грудній клітці навколо сосків, на голові. Виділений ними маслянистий секрет має запах мускусу. Запахи накопичуються у роті та на вкритих волоссям ділянках тіла. У жінок під час місячних і в стані сексуального збудження він посилюється.
Чому деякі народи приховують запахи власного тіла, у той час як інші використовують їх та насолоджуються ними? Сказати людині, що від неї тхне, – означає образити її. Співбесідника відштовхують запахи, які свідчать про тілесну занедбаність, надмірне захоплення парфумами, зловживання палінням, алкоголем. Система запахів тіла і косметики, яка час від часу виступає безумовним невербальним індикатором індивіда, може слугувати додатковою характеристикою іміджу людини.
Здавна відома “культура запахів” як специфічний засіб соціальної стратифікації, як характеристика функціонально-рольових взаємин індивідів, як засіб ідентифікації, встановлення тотожності, належності до однієї мікро- або макрогрупи. Проте ольфакторні сигнали виявляють свій диференційований вплив лише за певних умов, скажімо, в ситуації соціальної, сенсорної ізоляції, у контексті специфічних типів взаємодії, наприклад, інтимного спілкування між чоловіком і жінкою, догляду матері за дитиною, у ситуації лікар – хворий та інших. Цілком зрозуміло, що ці сигнали виконують роль додаткового індикатора загального рівня культури людини.
Роль, яку запахи відіграють у людському спілкуванні, суттєво різниться від приналежності до певної етнокультури. Етнологи зазначають, що найбільш сталий запаховий стереотип – запах “чужого” – це відомі із часів середньовіччя загальноєвропейські уявлення “O foetor judaicus!” (О смрад юдейський! – лат.), чеські народні уявлення про запах циган, вірування болгар про специфічний запах, притаманний туркам. Запаху “чужого” можуть набувати й маргінальні особи свого “соціуму”, які автоматично перетворюються на “чужих”. Специфічний запах зникає, якщо “чужі” уводяться в рамки “своєї” конфесії: охрещені іновірці “втрачають” притаманний їм особливий смрад. Аромат, до якого звикли представники однієї культури, може бути абсолютно неприйнятним для інших. Культурні розбіжності в ольфакториці та сенсориці можуть спричинити серйозний культурний конфлікт.
Відомо, що мешканці Азії намагаються приховати пахвовий запах. Проте в деяких арабських країнах тілесний запах має в спілкуванні провідне значення. Араби толерантніше ставляться до запахів – неважливо, приємні вони чи ні, – аніж європейці чи англоамериканці. Араб не вагатиметься, перед тим як сказати приятелеві, що в того неприємно тхне з рота, так само він може прокоментувати приємний запах чийогось тіла. Араби під час бесіди постійно дихають на співрозмовників та очікують відчути подих своїх друзів, а якщо він стримується, то вважають, що друг поводить себе так, начебто соромиться чогось. Можливість відчути запах друга діє на них заспокійливо. У деяких провінціях Близького Сходу свати, запрошені подивитися молоду для родича, іноді просять дозволити понюхати її. Їхня ціль – не в тому, щоб пересвідчитися в її охайності, скоріше, те, що вони шукають – якийсь стомливий аромат її гніву чи невдоволення. Араби вважають, що характер і запах взаємопов’язані.
Бурміси виявляють свої афекти, притискаючись ротами й носами до щоки і потужно вдихуючи запах один одного. Аборигени Самоа виявляють свої афекти також доторкуючись носами і нюхаючи один одного. Американці ж, навпаки, підтримують дистанцію і пригнічують нюх. Відомо, наприклад, що в американських будинках узвичаївся запах яєць, який в азійців викликає міцну відразу.
В історичних пам'ятках епохи Відродження (у вигляді листів), дослідники неодноразово фіксували факти, де чоловік або коханець просить дружину або кохану почекати ще два дні й не митись, оскільки він скоро повернеться з далекої подорожі. Запах людського тіла асоціювався з природністю і викликав статевий потяг.
Існує поширена думка, що деякі запахи справляють явно еротизуючий вплив або сприяють синхронізації деяких фізіологічних реакцій подружньої пари. Наші сексуальні симпатії й антипатії залежать від феромонів – виділених геніталіями пахучих речовин, що викликають в особи протилежної статі статеве збудження. Існування феромонів експлуатується парфумерною і косметичною промисловістю, які випускають так звані атраканти, пахучі синтезовані речовини, аналогічні природним тілесним феромонам. Стверджується, що використання подібних засобів посилює принадність у протилежної статі на несвідомому рівні.
Існує багато технік по догляду за шкірою, за порожниною рота, гігієни, способів задоволення природних потреб. Міські жителі намагаються знищити наслідки зіпрілості людини шляхом використовування різних парфумів. Сільські жителі настільки тонко не відчувають запаху поту. Піт людського тіла асоціюється ними з важкою фізичною працею, з урожаєм, який є ціллю всіх їх трудів. Селяни дивуються тому, що міські представники зневажливо ставляться до запаху поту тіла людини. Людина працює щоденно біля землі, худоби, птахів, і вони для неї є її середовищем, світом. Сільська людина сприймає всі запахи, так ненависні міський людині, як запах землі, яка годує людину. Адже відомо, що „у поті чола будеш здобувати свій хліб”, – сказав Бог Адамові.
Таким чином, запахи мають досить велике значення у міжособистісному спілкуванні, оскільки впливають на загальне враження про людину. Вони впливають на наше повсякденне життя, незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Неприємний запах може відштовхувати сильніше, ніж слово. Тому ольфакторика є досить важливим елементом спілкування між людьми.