Урок 1

Мислення й кора великих півкуль головного мозку.

Мета.

Освітня. Сформувати уявлення про мислення як один із найскладніших психофізіологічних процесів; ознайомити із видами та механізмами мислення; нагадати особливості будови і функції кори великих півкуль головного мозку; розкрити значення мислення у житті людини. Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні види мислення та етапи здійснення мислення; розвивати пам’ять, увагу, уяву та уміння робити висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (перший у темі).

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником; б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, психологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, фото.
Основні поняття та терміни: мислення, теоретичне мислення, практичне мислення, аналіз, синтез, наочно-дійове мислення, наочно-образне мислення, словесно-логічне мислення, абстрагування, порівняння.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення вивченого раніше:
- До якого відділу мозку відносять кору великих півкуль;
- На які зони поділяють кору великих півкуль;
- Яку будову має кора великих півкуль;
- Які функції виконує кора великих півкуль.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Поставити проблемне запитання, на яке необхідно дати відповідь у кінці уроку:
- Якщо треба було б порівняти два предмети або явища, як нам прийшлося б розмірковувати?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Інформації про навколишній світ, яку людина отримує від сенсорних систем, нам недостатньо. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність ми одержуємо з допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.
Мислення – це процес пізнавальної діяльності, що характеризується узагальненим відображенням дійсності. Воно дозволяє людині сприймати не лише зовнішній, але й внутрішній бік предмета, уявляти предмети, коли вони відсутні, передбачати їхню зміну зі зміною часу. Мислення - це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття. Виділяють такі види мислення:
- словесно-логічне;
- наочно-образне;
- наочно-дійове;
- теоретичне;
- практичне;
- творче.
Мислення здійснюється за допомогою понять. Поняття – це опосередковане й узагальнене знання про предмет, яке розкриває його істотні об’єктивні зв’язки і стосунки. У психології виділяють два види понять, що відрізняються за своїм походженням та психологічною будовою, тобто «життєві» та «наукові».
Мислення здійснюється поетапно. Початком розумового процесу є усвідомлення проблемної ситуації, тобто мислення починається із проблемної ситуації, для виходу із якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Подальші етапи розумового процесу полягають у формулюванні завдання й розробці стратегії його розв’язання. Під час розробки загальної схеми розв’язання завдання з’являється гіпотеза чи кілька гіпотез, які слід перевірити. Останній етап розумового процесу – це порівняння результату з вихідною умовою. Якщо результат відповідає умові, то завдання вважається розв’язаним.
У процесі розумової діяльності людина використовує розумові операції – аналіз та синтез. Аналіз – це уявне диференціювання цілого на частини або уявне відокремлення з цілого його сторін, дій, відносин. Синтез – це уявне поєднання частин, властивостей у єдине ціле. Ще важливими розумовими операціями є порівняння, абстрагування та узагальнення.
Мислення, як і інші психічні процеси забезпечуються діяльністю кори головного мозку. Вона у правій та лівій півкулях несиметрична, але не лише зовні, а й у функціональному відношенні. Встановлено, що ліва півкуля забезпечує логічне абстрактне мислення та відповідає за письмо, читання, математичні розрахунки. Права півкуля забезпечує конкретне образне мислення та відповідає за емоційність мови, музикальність, орієнтацію в просторі, сприйняття геометричних фігур, малюнків, природних об’єктів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких розумових дій як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення.
Наочно-образне мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їхніх умов.
Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.
Теоретичне мислення – різновид словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її в поняттях. Воно спрямоване на побудову узагальненого і усвідомленого образу світу. Теоретичне мислення має дві форми: дискурсивне (міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.
Кора великого мозку відповідає за виконання вищих психічних функцій – мислення та свідомості. Обидві півкулі працюють разом, але одна з них, як правило, домінує у кожної людини.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мислення допомагає нам розуміти самих себе, інших людей, відрізняти свої та чужі думки.
Обговорення проблемного запитання.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 2

Функціональна асиметрія мозку.

Мета.

Освітня. Продовжити формувати знання про психофізіологічні функції головного мозку; ознайомити із функціональною асиметрією мозку; розглянути основні функції кожної півкулі.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні та психічні процеси та робити відповідні висновки та узагальнення. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до психічних функцій організму людини.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, історія, мистецтвознавство.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: великі півкуля головного мозку, асиметрія мозку, функціональна спеціалізація, лівопівкульні люди, правопівкульні люди, єдність півкуль.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про мислення, його види і етапи здійснення:
- Які можливості дає людині мислення?
- Які види мислення виділяють?
- Яку роль відіграють поняття в процесі мислення?
- Які операції використовує людина в процесі розумової діяльності?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми вже знаємо, що не всі люди однаково обдаровані: одні музиканти, інші математики, художники та письменники… Чому музиканти погано роблять математичні розрахунки, а поети не вміють малювати?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Наш головний мозок – це стовбур та кінцевий мозок у вигляді великих півкуль. Вони неначе однакові і симетричні на перший погляд, але ні. Вчені довели, що мозок має одну унікальну особливість – функціональну асиметрію. Права та ліва півкулі виконують різні функції, які керують різними видами діяльності. До видів розумової діяльності належать: навчання, письмо, читання, малювання, творення, розв’язання, аналізування, уява, зосередження, ігнорування, чуттєвість, сон… Всі ці психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Вони здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку – різкий ступінь вияву тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією. Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення.
Кожна півкуля являє собою цілісну систему, що забезпечує певний вид мислення. кожна з них має свою мову, пам’ять, емоційний тонус…Це ніби два мозки, що працюють спільно. Головна відмінність лівої півкулі від правої полягає в тому, що вона є мовною: словесна мова, сприйняття слів пов’язані із діяльністю лівої півкулі. А інтонація власного мовлення та її сприйняття пов’язані із контролем їх зі сторони правої півкулі. Ліва півкуля більш зорієнтована на прогнозування майбутніх станів, а права – на взаємодію з досвідом та подіями, що відбуваються безпосередньо.
Нормальна психічна діяльність людини передбачає спільну роботу обох півкуль. Правопівкульні люди сприймають світ у всьому його конкретному багатстві і різноманітності. Вони позбавлені теоретичного мислення, тому їм не вдається проаналізувати свої враження, встановити між ними логічний зв’язок. Лівопівкульні люди зберігають здатність до аналізу, до узагальнень та логічних операцій, але вони не можуть використовувати такі здатності.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Асиметрію мозку було виявлено при порушеннях роботи великих півкуль головного мозку.
Ліва півкуля – це база логічного абстрактного мислення, а права – база конкретного образного мислення. Таким чином у мовленні людини є два канали зв’язку: словесний – лівопівкульний та мелодійний – правопівкульний.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Індивідуальність кожної людини, особливості її психіки залежать від того, яка півкуля набуває провідного значення. Одночасна робота обох півкуль, поєднання механізмів образного і абстрактного мислення забезпечують всебічне, конкретне й теоретичне охоплення явищ зовнішнього світу. Повноцінна психіка передбачає узгоджену і урівноважену роботу обох півкуль.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 3

Мовлення. Фізіологічні основи мовлення.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити з особливостями мовлення як другої сигнальної системи, показати роль мови у мисленні людини.
Розвиваюча. Розвивати уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Комбінований.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з муляжами, з мультимедійною дошкою. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: література, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка, комп’ютер.
Основні поняття та терміни: мова, перша сигнальна система, друга сигнальна система, передача інформації, мислення, фізіологічні основи мовлення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторити знання учнів про головний мозок людини та асиметрію двох півкуль:
- які відділи мозку у людини розвинуті найбільше7
- чому істот без кори не можна нічому навчити?
- яка діяльність є основою роботи мозку?
- що являється компонентами ВНД?
- на виконанні яких функцій спеціалізується права півкуля, а на яких ліва?
- чи існує взаємозв’язок у роботі обох півкуль?
- які властивості ВНД вищих ссавців вплинули на розвиток ВНД людини? (Відповідь. Утворення складних умовних рефлексів, здатність до утворення міцних умовних рефлексів на основі орієнтувального рефлексу, елементи конкретного мислення у людиноподібних мавп).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Перш ніж повідомити тему, мету та завдання уроку провести бесіду проблемного характеру та прослухати спів птахів або послухати їхні імітаційні звуки:
- яку роль грають ці звуки в житті птахів?
- чи реагують тварини на слово?
- чим відрізняється сприймання слів тваринами і людиною?
Подумати над словами О.С.Пушкіна, який писав: “Мысль! Великое слово! Что же и составляет величие человека, как не мысль!»

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Сигнальні системи – два основні фізіологічні механізми діяльності головного мозку. Будь-які зовнішні подразнення утворюють першу сигнальну систему, характерну для високоорганізованих тварин і людини. (Розповідь про рефлекси немовляти та їх збільшення із віком). Перша сигнальна система формується при впливі конкретних подразників – світла, звуку, болю, запаху… Вона є формою безпосереднього відображення дійсності у вигляді відчуттів та сприйняття.
Друга сигнальна система властива тільки людині і формується при впливі мовних сигналів, тобто не безпосередніх подразників, а їхнього словесного позначення. Друга сигнальна система утворюється на базі першої в процесі спілкування між людьми. Поняття про неї у 1932 р. запровадив І.П.Павлов.
Мовлення – це діяльність людини, яка використовує мову з метою спілкування, вираження емоцій, оформлення думки, пізнання навколишнього світу, планування своїх дій.
Бесіда про функції слова:
- слово – умовний подразник;
- слово – основа формування понять;
- слово – засіб спілкування.

Бесіда про мову як основу мислення:
- розвиток мови в історії становлення людини;
- центри мови в головному мозку.

Словесні сигнали поєднують у собі дві властивості: значеннєву і фізичну: звучання в усному мовленні та контури літер і слів у письмовому. За допомогою слова відбувається перехід від почуттєвого образу першої сигнальної системи до поняття, уявлення другої сигнальної системи. Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане із діяльністю людини.
Мовленнєві центри розвиваються після народження у лівій півкулі. Системи, які забезпечують мовлення, поділяються на периферичні і центральні. До центральних належать певні структури головного мозку, а до периферичних – голосовий апарат та органи слуху. Водночас із мовленням розвивається і слух. Зі слуховими центрами мовлення пов’язане й писемне мовлення. Тому розрізняють три форми мови: слухову, зорову, кінетичну (письмову, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора.
У процесі мовлення беруть участь багато функціональних структур кори великого мозку, але окремі її ділянки відіграють найістотнішу роль у виконанні цієї функції, тому їх називають мовними аналізаторами або центрами мови. У задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться центр артикуляції (центр Брока). Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої скроневої звивини розташований слуховий центр Верніке. У разі його ураження втрачається здатність розуміти зміст слів. На середній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності впізнавати написане.
Мовна функція виконується лівою півкулею. Це спостерігається в усіх правшів і 70% лівшів. Люди перестають розуміти одне одного, якщо вони користуються різними мовами. Таке ж взаємне непорозуміння трапляється в тому випадку, якщо в одні і ті самі мовні сигнали закладається різний значеннєвий зміст.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Заповнити таблицю про І і ІІ сигнальні системи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мова – специфічна форма спілкування. Це озвучена думка, властива лише людині. Слово становить другу, суто людську сигнальну систему, яка дає змогу позначати і узагальнювати через словесні символи різні явища дійсності та їхні взаємозв’язки.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 4

Індивідуальні особливості поведінки людини. Практична робота №9 “Визначення типу темпераменту”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про психологічні основи поведінки людини; розкрити поняття «темперамент»; ознайомити із властивостями нервової системи людини та різними типами темпераментів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні типи темпераментів та їхнє значення для формування поведінки людини в суспільстві; розвивати увагу, пам’ять, уяву, логічне мислення та уміння робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей, не завдаючи їм психічних неприємностей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, психологія, література, фізкультура.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: індивідуальні особливості поведінки, темперамент, холерик, сангвінік, меланхолік, флегматик, характер.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Тестова перевірка про першу та другу сигнальні системи у вигляді однослівної відповіді «так» чи «ні».

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Протягом уроку ми повинні з’ясувати питання про те, чому різні люди у одній і тій же ситуації можуть проявляти або спокій, або злість?
Ми повинні охарактеризувати індивідуальні особливості людей.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Згадаємо деякі сторінки розвитку біології:
- Стародавній лікар Гіппократ вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох «соків тіла» - крові, лімфи, жовчі та «чорної жовчі» - визначає здоров’я людини, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань.
- Виходячи із цього вчення про «соки тіла», Клавдій Гален розробив першу класифікацію темпераментів. Ці чотири рідини Гален сприймав відповідно до космологічної теорії, за якою вогонь, земля, повітря і вода є спільною основою всіх речей. Він визначив 9 темпераментів, але випробування часом пройшли тільки 4. На думку Галена, якщо в організмі переважає «гаряча кров» (sanguis), то в поведінці людини яскраво виявляються риси сангвінічного темпераменту: енергія, впевненість, рішучість. Якщо ж цю гарячу кров охолоджує «надлишковий слиз» (Phlegma), то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях. Їдка жовч (chole) сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту, а коли в організмі накопичується багато зіпсованої «чорної» жовчі (melan cnole), це призводить до формування меланхолічного темпераменту. Арістотель підтримував ці твердження.
- Ідея зв’язку темпераменту з певними анатомо-фізіологічними властивостями нервової системи одержали вагоме експериментальне підтвердження у працях І.П.Павлова, який показав, типи нервової системи – темпераменти – зумовлені співвідношенням трьох основних типологічних ознак – сили, урівноваженості та рухливості нервових процесів. На думку Павлова сила нервових процесів означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на досить сильні подразники.
Темперамент – індивідуально-типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу їхніх психічних процесів. Тому слово «темперамент» - давньогрецьке слово, його дослівний переклад – «належне співвідношення частин» (мова йде про співвідношення рідин, які вже ми розглянули).
До індивідуальних особливостей організму належить ще характер. Це сукупність стійких індивідуальних рис особистості, які формуються й проявляються в ході діяльності та спілкування. Характер визначає вчинки людини, впливає на пізнавальні інтереси – сприйняття, увагу, уяву, мислення, пам’ять. Особливості, які можна виокремити в поведінці називають рисами характеру. У спілкуванні з людьми характер проявляється в манері поведінки, у способах реагування на вчинки людей. У підлітковому віці активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи “Визначення типу темпераменту”.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Темперамент – сукупність індивідуальних психічних властивостей людини, які характеризують ступінь її збудливості й виявляються в її ставленні до навколишнього світу, у силі почуттів, поведінці.
Темперамент – біологічне підґрунтя, на якому формується особистість як соціальна істота.
Характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості. Він зумовлюється культурою людини, її вихованням. Формування характеру відбувається в родині, дружбі, класі, інших колективах.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 5

Свідомість.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити із вищим рівнем психічного відображення дійсності – свідомістю, її особливостями та значенням у життєдіяльності.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні стани людини: у свідомості та без свідомості; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, медицина,
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, що ілюструють особливості свідомості.
Основні поняття та терміни: свідомість, свідоме і несвідоме, втрата свідомості.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про темперамент та його види. Характеристика власних темпераментів.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомити тему, меті та завдання уроку. Поставити проблемне запитання: що відбувається з людиною, коли вона втрачає свідомість? Що ж вона втрачає?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Вищим рівнем психічного відображення , властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті є свідомість. Свідомість – це відображення у психіці людини ідеальних образів, своєї діяльності, самої себе. Це людська здатність ідеального відтворення дійсності в мисленні і тісно пов’язана із мовою.
Свідомість – це особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає у в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється у творчому перетворенні зовнішнього світу. Свідомість полягає в емоційному оцінюванні дійсності, у контролюванні поведінки та керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду у навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті.
Головною умовою виникнення та розвитку людської свідомості є спільна діяльність людей за допомогою знарядь праці. Вона вимагає скоординованих спільних дій і постійного спілкування. Суб’єктивним носієм свідомості є мова. Людина не отримує свідомість від народження, вона формується не природою, а суспільством шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, що передається в процесі навчання, яке неможливе без мови, бо вона є засобом передачі інформації, накопиченої впродовж розвитку людства.
Необхідною складовою свідомості є знання. Усвідомити щось – це означає включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів чи явищ. Але свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні дійсності, а й у певному ставленні до неї. Тому іншою необхідною складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.
До структури свідомості належать всі пізнавальні процеси: відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява.
Свідомість спирається на безліч вроджених і набутих механізмів, чия дія протікає несвідомо й підсвідомо. Явища людської психіки дуже різноманітні. Сукупність психічних явищ у станах людини, що лежать поза сферою розуму, не підзвітні їй і в конкретний момент не піддаються контролю, належать до несвідомого. До несвідомих процесів належать безумовнорефлекторні акти, які захищають життя та здоров’я. багато знань, стосунків, переживань, які внутрішнім світом кожної людини, не усвідомлюються нею. Несвідоме – неодмінний складник психічної діяльності кожної людини. Неусвідомлені сигнали організм також використовує для регулювання певних процесів, проте це відбувається на підсвідомому рівні.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота із матеріалами на електронній дошці про різноманітність свідомих та несвідомих вчинків людини.
Свідоме і несвідоме функціонують у гармонійній єдності. Коли людина опиняється в ситуації, яка вимагає нового способу розв’язання, то пошуком керує зона прозорої свідомості. Проте тільки людина приймає те, чи інше рішення, керування поведінкою передається до сфери несвідомого.
V. Узагальнення та систематизація знань.
Свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення й перетворення дійсності. Свідомість передбачає усвідомлення людиною не тільки зовнішнього світу, але й самої себе, своїх відчуттів, образів, уявлень і почуттів.
Свідомість допомагає людині осмислити об’єктивний світ і власне буття. Вона вибудовує модель навколишнього світу і відіграє вирішальну роль у будь-якому виді діяльності.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 6

Емоції.

Мета.
Освітня. Сформувати поняття про емоції як функцію головного мозку людини; виявити природу емоцій, їх види та прояви; допомогти учням визначити індивідуальні особливості їх емоційного життя.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати між собою функції головного мозку, уміння логічно мислити та робити відповідні висновки і узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей відносно емоційних реакцій та станів.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником, з малюнками, з фото. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, література.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: емоції, емоційні реакції, емоційні стани, афект, емоційні стосунки, мотивації.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Поставити «+» біля вірного твердження.
1. Сильний урівноважений рухливий тип нервової системи має сангвінік.
2. У задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться центр Брока.
3. Уперше типи темпераменту виділив І.Павлов.
4. Характер людини неможливо змінити.
5. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою.
6. Забезпечення процесу мислення є однією з функцій кори мозку.
7. Несвідоме – це особливий рівень психічної діяльності.
8. Свідомість допомагає людині осмислити об’єктивний світ.
9. Слово теж є подразником.
Яка діяльність: свідома чи неусвідомлена проявляється у наведених прикладах:
- у хворого білою гарячкою реальна дійсність замінюється галюцинаціями;
- учень швидко і вірно множить великі числа, але таблиці множення не знає;
- учень, роздратований однокласниками, порвав зошит;
- вийшовши з дому думаю, чи вимкнув газ, праску, воду, а повернувшись виявилось, що все вимкнено;
- чим можна пояснити “раптові” відкриття вчених?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Подумати над такими запитаннями:
- чи можна уявити світ без радощів і страждань, задоволень і розчарувань, і нарешті без любові або ненависті?
- чого ж не вистачає у переліку вивчених мови, мислення, пам’яті, сприйняття, уваги… ?
- чому коли людині погано, пропонують поплакати, щоб стало краще?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Емоції – це особливий клас суб’єктивних психологічних станів. Вони відображають ставлення людини до світу у формі безпосередніх переживань. До класу емоцій належать настрої, почуття, пристрасті, афекти, стреси…, що входять до складу всіх психічних процесів і станів людини. Провідну роль у протіканні емоцій виконує кора великих півкуль, саме кора регулює прояв емоцій. Істотну роль відіграє в емоціях також друга сигнальна система. Структури мозку, які беруть участь в емоціях - це лімбічна система, ретикулярна формація та кора мозку.
До основних емоцій належать гнів, радість, страждання, сором, страх, оскільки мають вроджений характер. Але деякі емоції люди набувають унаслідок навчання та виховання. Емоції зумовлюють настрій людини.
Розповідь про поняття “емоції”. Використати формулу П.Симонова Е=П (Н-С) Е – емоція, П- потреба, Н – інформація, необхідна для задоволення потреби; С – інформація, яка відома. Якщо Н=0, то Е=0; якщо Е=мах., то С=0; якщо СН, виникають позитивні емоції.
Класифікація емоцій Б.Додонова: альтруїстичні, комунікативні, глорістичні, практичні, пугнічні (подолання небезпеки), гностичні (інтелектуальні), естетичні, гедоністичні (потреба в комфорті).
Визначення поняття “мотивації” (робота з підручником).
Розповідь про роль вегетативної системи в емоціях та роль гуморальної регуляції в емоціях. Дати поняття “ендорфіни”.
Бесіда про зовнішні прояви емоцій: німецький письменник Г.Ліхтенберг помітив, що “найцікавіша поверхня для нас – це обличчя людини. Саме на ньому ми читаємо радість, смуток, любов і ненависть.” Що це? Це – емоційні реакції. «раптом з-за виступу скелі людина бачить колодязь, якого не було на карті. Бурхлива радість охопила втомлену людину». Що це описано? Це – емоційний стан, тобто прояв емоцій відбувається у вигляді емоційних реакцій, емоційних станів або стосунків.
Емоційні реакції – посмішка, сміх, плач, схвильованість, імпульсивність, які тісно пов’язані з подіями, що їх зумовили. Емоційні реакції за певних ситуацій необхідно стримувати. Емоційні стани – більш-менш тривалі переживання. До них відносять збудження, пригнічення, страх, тривога. Емоційні стани є змінними психічними процесами. Емоційні стосунки – почуття – спрямовані на певну особу, об’єкт, процес. До них відносять любов, прив’язаність, пристрасть, ворожнечу, ненависть, ревнощі, заздрощі. саме емоційні стосунки можуть спричинити різні емоційні стани. Згадуємо “Мцирі” М.Лермонтова: Тогда на землю я упал;
И в исступлении рыдал,
И грыз сырую грудь земли
И слезы, слезы потекли
В нее горючею рекой… Як можна назвати той стан, який він переживав? (Афект).
Що ж таке афекти? Це бурхливі, короткочасні емоційні спалахи, що супроводжуються різко вираженими руховими проявами і охоплюють всю особистість людини. Чим же вони небезпечні? Вони небезпечні тим, що впливають на здоров’я. Зв’язок між емоціями та здоров’ям помітили ще стародавні лікарі: - заздрість і злість уражають органи травлення, постійний страх – щитоподібну залозу. Велике горе викликає діабет, а необхідність стримувати емоції руйнує серце. Тривалі нервові навантаження здатні зруйнувати дуже міцний організм. Тож у думці про те, що всі хвороби від нервів – є сенс.
Бесіда про керування емоціями.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Емоції виконують багато функцій (запис у зошит):
- Відтворювальна функція проявляється в узагальненій оцінці подій.
- Емоції дозволяють визначити корисність і шкідливість чинників.
- Емоції виконують спонукальну або стимулюючу функції, вони допомагають спілкуватися.
- Визначають напрямок пошуків, здатний задовольнити потреби людини.
- Сильні емоційні реакції швидше і найдовше закарбовуються в пам’яті.
- Завдяки емоціям, що вчасно виникли, організм має можливість швидко реагувати на зовнішній вплив.
Самостійна робота.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Показати картини, малюнки із зображенням різних емоційних станів, реакцій і почуттів. Учні повинні дати характеристику кожному зображенню.
Таким чином, емоції – це відповідні реакції організму на зовнішні та внутрішні подразники. В них проявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу.
При різних емоціях може змінюватися кровообіг, ритм серцебиття, АТ, унаслідок цього при одних емоційних переживаннях людина червоніє, а при інших – блідне. Таким чином, організм людини реагує на всі зміни емоційного життя.
Отже, емоції можуть бути спричинені як реальними, так і уявними ситуаціями, що здатні передбачати події.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Подумати над тим, що психіка базується на емоціях, які забезпечують гармонію особистості в одних випадках і її суперечність - в інших.


Урок 7

Особистість.

Мета.

Освітня. Сформувати поняття про особистість, біологічні основи психофізіологічної індивідуальності людини; ознайомити із основними типами ВНД; дати поняття про свідомість як найвищу форму відбиття дійсності, про функціональну спеціалізацію кори великих півкуль.
Розвиваюча. Розвивати уміння встановлювати біологічні і соціальні потреби та їх роль в регуляції поведінки людини; намагатись навчитись встановлювати взаємодію і роль свідомості і підсвідомості у регуляції поведінки людини; уміння робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе відношення до особистого організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником. б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно- пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: література, психологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, вірші.
Основні поняття та терміни: темперамент, сангвінік, холерик, меланхолік, флегматик, функціональна асиметрія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Довести за допомогою тесту, що індивідуальні властивості емоційного життя – неповторна емоційна мелодія, яка звучить у кожному із нас: спробуйте поєднати в групи по два такі слова: поцілунок, тарган, соловей, кашель.
Виконати анкету: прочитати перелік приємних переживань і записати перший номер того з них, що ви найбільше любите відчувати, а далі в напрямі зменшення переваги:
1. Почуття надзвичайно таємничого, невідомого.
2. Радісне хвилювання від придбання нових речей.
3. Піднесеність від почуття успіху, добрих результатів.
4. Задоволення, гордість від того, що тобою захоплюються.
5. Безтурботність, добре фізичне самопочуття, насолода від смачної їжі, відпочинку.
6. Почуття задоволення, якщо зроблене щось добре для близьких людей.
7. Зацікавленість, насолода від пізнання нового.
8. Почуття ризику, гострі відчуття в хвилину небезпеки.
9. Добрий настрій, симпатія в спілкуванні з людьми, яких поважаєш коли бачиш дружбу і взаєморозуміння.
10. Своєрідне солодке почуття, коли сприймаєш природу, музику, вірші, інші твори мистецтва.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Коли бажають охарактеризувати людину, то кажуть про неї як про індивід, як про особистість. Чи однакові ці поняття?
- Що ж таке індивід? Це конкретна людина зі своїми фізичними, фізіологічними, психологічними ознаками.
- Чому ніколи не кажуть про особистість кішки, кмітливої вівчарки?
- Що ж таке “особистість”? О.Леонтьєв писав: “Особистість…
те, що людина робить з себе, стверджуючи своє людське життя. Вона стверджує її в повсякденних справах, в спілкуванні, в людях, яким передає частку себе, часом свідомо, стверджуючи її навіть за рахунок свого життя”.
Поставити проблемне запитання:
- за якими ж ознаками ми оцінюємо особистість?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Що ж таке особистість? «Особистість – це конкретна людина, чи суб’єкт перетворення світу на підставі його пізнання, переживання, відношення до нього». (К.Платонов). «Особистість – це людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку».(Л.Божович).
Особистість – це стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства. Особистість визначається системою суспільних стосунків, культурою й зумовлена біологічними особливостями. Найважливішими компонентами структури особистості є пам’ять, культура і діяльність. Культура особистості являє собою сукупність соціальних норм і цінностей, якими індивід керується в процесі практичної діяльності. Особистість є завжди суспільно розвиненою людиною. Для особистості характерна наявність переконань.
У людини є біологічно зумовлені здібності та здібності, які забезпечують її життя й розвиток у соціальному середовищі. До соціальних належать інтелектуальні здібності, засновані на використанні мови й логіки, а також теоретичні й практичні, навчальні й творчі. Спеціальні здібності визначають успіхи людини а специфічних видах діяльності, для здійснення яких потрібні особливі задатки.
Для людини ще необхідне самовиховання та саморозвиток. Самовиховання – найвища форма саморозвитку. Рушійними силами самовиховання є певні протиріччя. По-перше, це протиріччя між вимогами, які висуваються до людини і її реальною поведінкою. По-друге, це протирічя між бажанням і невмінням працювати над собою, що виникає серез недостатню вимогливість до себе.
Розповідь про стійкість і мінливість особистості. Прокоментувати, що мав на увазі поет М.Заболоцький:
“Как мир меняется! И как я сам меняюсь!
Лишь именем одним я называюсь, -
На самом деле то, что именуют мной,
Не я один. Нас много, я – живой.”
Розповідь про особистість та суспільство (соціальні ролі). Як розуміти слова В.Шекспіра?
«… Весь мир – театр,
в нем женщины, мужчины – все актеры,
у них есть выходы, уходы,
и каждый не одну играет роль…»
Поняття про потреби та мотиви. Потреби – усвідомлення і переживання людиною нужди в тому, що необхідне для підтримання життя організму і розвитку його особистості. Потреби можна поділити на дві групи: органічні та духовні. Потреби спонукають до пошуку шляхів задоволення. Ці шляхи пошуку називають мотиваціями.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

- Чи можна бути чоловіком без жінки, сином без матері, керівником без підлеглих, учителем без учнів, актором без глядачів?
- Чи може бути особистість без суспільства?
- Чи буде розвиватися особистість без спілкування з іншими людьми?
- Як можна судити про спрямованість особистості? Можна, у залежності від відповіді на запитання: чого ти бажаєш?

V. Узагальнення та систематизація знань.

Записати в зошит основні поняття та терміни.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 8

Мотивація. Практична робота №10 “Виявлення професійних схильностей”.

Мета.

Освітня. Продовжити формувати знання учнів про вищу нервову діяльність людини; ознайомити із особливостями процесів мотивації, їх поділ на біологічні та соціальні; розкрити значення гіпоталамуса у формуванні мотивацій. Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси між собою та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний (останній у темі).

Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний. Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: психологія, фізкультура.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\медійні матеріали.
Основні поняття та терміни: мотивація, мотив,мотиваційний стан, гіпоталамус, психологічні аспекти мотивації, потреби.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Обговорити дані запитання.
1. Кого можна назвати особистістю?
2. Чи може особистість сформуватися поза межами суспільства?
3. Які компоненти входять до структури особистості?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання, на які необхідно дати відповідь в кінці уроку:
- Чому поведінка людини у природних умовах має цілеспрямований характер?
- Які структури мозку відповідають за мотивацію?
- Чому ми відмовляємося робити щоденну рутинну роботу, а гратися в якусь цікаву гру хочемо?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

У людини постійно виникають бажання, спонуки, потреби, які передують якійсь певній дії, визначаючи її. Їх називають мотивами або мотиваціями. Мотивація – це емоційно забарвлений стан організму, що виникає у зв’язку з певною потребою, яка спрямовує поведінку людини на задоволення вихідної потреби.
Мотивації поділяються на біологічні та соціальні. До біологічних належать: голод, спрага, страх. До соціальних належать: прагнення здобути професію досягнути певних перемог, успіху, справедливості.
За мотивацію відповідають певні структури мозку. Пошуки цих структур спричинили появу гіпоталамічної теорії мотивацій Стеллера. Він вважав, що гіпоталамус є зосередженням «центрального мотиваційного стану». Чому?
- У гіпоталамусі було виявлено нейрони, що вибірково реагують на осмотичний тиск крові, вміст глюкози й інших речовин крові, рівень різних гормонів.
- Подразнення певних ядер гіпоталамуса спричинило формування тієї чи іншої мотивації.
- Руйнування відповідних структур гіпоталамуса повністю припинило виникнення тієї чи іншої мотивації.
Мотивації присутні в центральних механізмах саморегуляції фізіологічних функцій, завдяки яким організм досягає пристосувальних результатів, що забезпечують його нормальну життєдіяльність. Кожна мотивація будується за домінантним принципом. Домінанта – це джерело збудження в ЦНС, яке створює готовність організму до певної діяльності у відповідну мить.
У поведінці людини існують два функціонально взаємозалежні боки: спонукальний і регуляційний. Регуляційний бік поведінки відповідає за те, як поведінка формується в конкретній ситуації. Спонука забезпечує активацію й спрямованість поведінки.
Мотив – це те, що належить самому об’єктові поведінки, є його особистісною характеристикою, що спонукає до здійснення певних дій. Мотив визначається потребою. Потреба – це стан, коли людина потребує певних умов, необхідних для нормального існування та розвитку. Окрім мотивів, потреб і цілей, спонукачами людської поведінки є інтереси, завдання, бажання і наміри.
Інтереси – це мотиваційний стан пізнавального характеру, не пов’язаний із якоюсь однією, актуальною у певний момент потребою. Бажання й наміри – це мотиваційні стани, що виникають раптово й часто змінюють один одного.
Мотивація поведінки людини може бути свідомою й несвідомою. Це означає, що одні потреби й цілі, які керують поведінкою людини, усвідомлюються нею, а інші ні. Люди не завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок, почуттів….

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Виконання практичної роботи.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Мотивація – це система чинників, які детермінують поведінку. Мотивація – це сукупність психологічних причин, що пояснюють поведінку людини.
Гіпоталамус є найважливішим центром, який контролює стан внутрішнього середовища організму та формує життєво важливі мотивації.

VІ. Підведення підсумків уроку.
VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.скачать dle 10.3фильмы бесплатно