Урок 1

Внутрішнє рідке середовище організму людини.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з основними рідинами тіла людини; сформувати поняття про внутрішнє середовище організму і його гомеостаз.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні об’єкти та складові частини організму людини; уміння логічно мислити, робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: зоологія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: внутрішнє рідке середовище організму, кров, лімфа, гомеостаз, тканинна рідина, формені елементи крові.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Згадати із курсу зоології про:
- рідини тварин – гемолімфу та кров;
- значення для тварин гемолімфи та крові.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемні запитання.

1. Чим відрізняється хімічний склад клітин від хімічного складу навколишнього середовища?
2. Якщо людина поїла, то чи можна сказати, що ця їжа потрапила безпосередньо у внутрішнє середовище організму?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про основні складові внутрішнього рідкого середовища організму:
- кров;
- лімфу;
- тканинну рідину.
Ці рідини забезпечують клітини речовинами, необхідними для життєдіяльності організму.
Сукупність процесів, які підтримують або відновлюють відносну сталість умов життєдіяльності клітин у внутрішньому середовищі, називають гомеостаз, тобто підтримання сталості внутрішнього рідкого середовища організму. Термін “гомеостаз” запровадив ам.фізіолог Волтер Бредфорд Кеннон у 20-ті роки ХХ ст… Це було вчення про саморегуляцію сталості внутрішнього середовища організму.
У гомеостазі на відносно постійному рівні втримуються такі показники як: АТ, температура, осмотичний тиск крові та тканинної рідини, вміст у них білків, цукрів, іонів Са, Nа, К, Р, Н, Cl…
Значна роль у регуляції гомеостазу належить нервовій системі, що забезпечує адаптацію організму до умов зовнішнього середовища. Головна роль у регуляції належить гіпоталамусу.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Внутрішнє рідке середовище виконує безліч функцій:
- дихальну;
- живильну;
- очищення організму від продуктів життєдіяльності;
- захисну;
- дренажну (лімфа);
- регуляторну…

V. Узагальнення та систематизація знань.

Збереження сталості внутрішнього середовища, без якого неможливе нормальне функціонування організму, підтримується безперервною роботою органів і тканин тіла.
Робота над питаннями:
- як пов’язані між собою тканинна рідина, кров та лімфа?
- Які функції виконує внутрішнє рідке середовище організму?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 2

Кров. Склад крові. Лабораторна робота №3 “Мікроскопічна будова крові людини”.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про основні рідини тіла людини; ознайомити із кров’ю як рідкою сполучною тканиною, що виконує найважливіші функції.
Розвиваюча. Розвивати уміння логічно мислити, розвивати пам’ять, увагу, уяву.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м матеріали.
Основні поняття та терміни: плазма, еритроцити, лейкоцити, тромбоцити, гемоглобін, фібриноген, фібрин.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Обговорення знань про внутрішнє рідке середовище організму. Перша група учнів задають запитання, а друга група відповідає.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про:
- будову крові;
- хімічний склад крові;
- функції плазми та формених елементів;
- значення крові для життєдіяльності організму.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота з підручником. Питання для обговорення:

1. Що ви знаєте про склад крові?
2. Який склад має плазма крові?
3. Назвати особливості структури еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів.
4. Гемоглобін – що це?

V. Узагальнення та систематизація знань.

Виконання лабораторної роботи “Мікроскопічна будова крові людини”.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 3

Функції крові.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про будову та значення крові; розкрити функції крові.
Розвиваюча. Розвивати пам’ять, увагу, мислення, уяву, уміння порівнювати біологічні об’єкти та робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання таблиць або схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, історія, зоологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, мікропрепарати, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: фагоцитоз, фібриноген, згусток крові.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Провести тест-контроль “Будова крові”.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання щодо взаємозв’язку будови та функцій, які виконують формені елементи.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Функції крові:

1. Транспортна включає в себе:
- дихальну;
- живильну;
- видільну.
2. Регуляторна.
3. Терморегуляторна.
4. Захисна.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Порівняльна характеристика різних видів лейкоцитів – лейкоцитарна формула. Робота з мультимедійною дошкою.

V. Узагальнення та систематизація знань.

У чому полягають особливості функцій еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів?
Який механізм зсідання крові?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 4

Групи крові. Резус-фактор.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів із будовою та функціями крові; ознайомити із групами крові та резус-фактором.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції формених елементів крові та їхніх функцій.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: групи крові, резус-фактор, аглютиногени, аглютиніни.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення вивченого про будову та функції крові на дошці, де написано окремі слова. Їх необхідно поєднати.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Навіщо у документах жінок, що мають народжувати дитину, у військових, автогонщиків та інших ризикових професій, у документах повинна бути відзначена група крові?
Проблемне запитання: чому у ситуаціях, коли людина втрачає багато крові, її кількість відновлюють за рахунок донорської?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Розповідь про:

- групи крові людини;
- визначення груп крові;
- правила переливання крові;
- наявність резус-фактора;

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Складання таблиць про:
- наявність аглютиногенів та аглютининів у всіх групах крові;
- можливі варіанти переливання крові.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Чому І групу називають універсальним донором, а ІV – універсальним реципієнтом?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 5

Імунітет. Гуморальний і клітинний імунітет.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про функції крові; звернути особливу увагу на захисну функцію – створення імунітету. Ознайомити із гуморальним і клітинним імунітетом.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати функції формених елементів крові і особливо лейкоцитів з іншими клітинами.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2.Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина, імунологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: імунітет, гуморальний імунітет, клітинний імунітет, імунна відповідь, трансплантація, антитіла.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Методом фронтальної та індивідуальних бесід з’ясувати знання учнів про клітини крові, функції крові, переливання крові та значення крові для організму.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поставити проблемне запитання:
- що буде із організмом, коли в палець загнати скалку?
- що буде із організмом, коли в органи дихання потрапить інфекція?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Імунітет – здатність організму протистояти впливу шкідливих агентів, зберігати свою цілісність та біологічну індивідуальність. Це комплекс захисних реакцій організму, спрямованих на підтримку гомеостазу.
Імунна відповідь – це реакція імунної системи на появу в організмі певних агентів, тобто чужорідних речовин. Існують два типи імунних реакцій, що викликаються двома різновидами лімфоцитів. В-лімфоцити відповідають за гуморальний імунітет, зумовлюючи утворення вільних антитіл, які циркулюють в крові та Т-лімфоцити, що відповідають за клітинно0опосередкований імунітет.
Антитіла - це білки імуноглобуліни плазми крові, здатні утворювати специфічний зв’язок з антигенами. При утворенні комплексу “антиген-антитіло” антиген втрачає свої шкідливі для організму властивості. Взаємодіючи з м\о, антитіла запобігають їхньому розмноженню або нейтралізують токсини, які ті виділяють. Антитіла розподілені на групи, кожна з яких має своє “завдання”. Перша група нейтралізує токсини й віруси, які перебувають поза клітинами. Друга – склеює антигени, унаслідок чого фагоцитам легше їх захоплювати. Третя – щільно оточує антигени, що стають більш доступними для фагоцитів. Є антитіла, які можуть містити систему “комплементу” – (групу білків плазми крові, які беруть участь у природному імунітеті, який ми успадковуємо), що допомагає відрізнити “своїх” від “чужих”.
Гуморальний імунітет відіграє основну роль у захисті організму від бактерій, що перебувають у позаклітинному просторі, а також у крові. В основі гуморального імунітету лежить специфічна взаємодія антитіл з антигенами.
Клітинний імунітет є основним чинником захисту організму від вірусів, бактерій, грибів, чужорідних клітин та тканин, що зумовлений наявністю в крові лейкоцитів та їхньою фагоцитарною активністю. Основою клітинного імунітету є лімфоцити, які для свого дозрівання переселяються з кісткового мозку до тимуса, де формуються різні види Т-клітин (ст. 69 “Майстер-клас”– О.Тагліна).
Фагоцитоз – клітинний механізм імунітету.
Алергія – підвищена чутливість організму до певної речовини.
Трансплантація – пересадка певного органу або тканин.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота із друкованим зошитом.

V. Узагальнення та систематизація знань.

Провести порівняльну характеристику між гуморальним та клітинним імунітетом, між антитілами та антигенами.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 6

Органи імунної системи. Специфічний і неспецифічний імунітет.

Мета.
Освітня. Продовжити знайомити учнів про імунітет; звернути особливу увагу на органи імунної системи, на специфічний та неспецифічний імунітет.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різні види імунітету та органи імунної системи. Розвивати логічне мислення, пам’ять, увагу та емоції.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та оточуючих людей.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, імунологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: специфічний імунітет, неспецифічний імунітет, вакцина, ВІЛ, СНІД, щеплення.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Перевірка домашнього завдання про імунітет та типи імунних реакцій.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ми всі робили щеплення (прививку), що це означає?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Імунна система поєднує органи й тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин або речовин, що потрапляють ззовні або утворюються в організмі. До органів імунної системи належать усі органи, у яких відбувається утворення та диференціювання клітин, що здійснюють захисні реакції організму. Їх також називають лімфоїдними органами, а тканину, із якої вони утворені, - лімфоїдною тканиною. До органів імунної системи належать:
- червоний кістковий мозок, що є джерелом стовбурових клітин, які дають початок усім клітинам крові та імунної системи;
- вилочкрва залоза – тимус, де відбувається диференціювання Т-лімфоцитів;
- скупчення лімфоїдної тканини в стінках порожнистих органів травної та дихальної систем (мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка).
В імунній системі розрізняють центральні й периферичні органи.
Червоний кістковий мозок та тимус належать до центральних, а до периферичних – лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики, апендикс…
Окрім імунної системи, в захисті організму беруть участь інші
структури й чинники, що перешкоджають проникненню мікробів (шкіра та слизові оболонки).
Типи імунітету:
1. Спадковий (видовий) притаманний для всіх представників виду.
2. Індивідуальний (набутий), що формується протягом життя кожної людини і не успадковується.
3. Природний – вироблений самим організмом.
4. Штучний – виникає при введенні до організму спеціальних речовин.
Природний імунітет може бути вродженим і набутим. При
вродженому організм отримує імунні тіла від матері через плаценту або через материнське молоко. При набутому імунітеті антитіла в організмі утворюються після того, як людина перехворіла тією чи іншою хворобою.
Штучний імунітет може бути активний і пасивний. Активний виникає при введенні вакцини, яка містить послаблені або вбиті збудники захворювань чи їхні токсини. Такий імунітет зберігається довго. Пасивний виникає при введенні в організм лікувальної сироватки з уже готовими антитілами. Він зберігається від 4 до 6 тижнів.
Учені розрізняють специфічну і неспецифічну імунну відповідь. Неспецифічна імунна відповідь - це перший етап боротьби з інфекцією, він запускається відразу після потрапляння інфекції до організму. Ця відповідь завжди однакова для всіх типів мікробів, при якій відбувається первинне руйнування мікробів і формування джерела запалення. Запальний процес – це універсальний захисний процес, спрямований на запобігання поширенню інфекції. Неспецифічний імунітет визначає загальну опірність організму.
Специфічний імунітет – це друга фаза захисної реакції організму, основною характеристикою якої є розпізнавання мікроба й вироблення чинників захисту, спрямованих спеціально проти нього. Унаслідок специфічної імунної відповіді організм отримує додаткові захисні механізми: активовані клітини й продуковані ними молекули. Специфічна імунна відповідь є функцією клітин і органів імунної системи. Специфічна імунна відповідь може бути двох типів: клітинна і гуморальна.
Розповідь про щеплення.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Обговорення СНІДу з погляду вивченого матеріалу про імунні системи організму.

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


Урок 7

Склад і функції лімфи.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів з іще однією складовою частиною внутрішнього рідкого середовища організму – лімфою; розкрити процес її утворення; дати поняття “лімфатична система” .
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати складові внутрішнього середовища організму та визначати їхні функції; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість, уяву, логічне мислення, уміння робити висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму та підтримувати здоровий спосіб життя.

Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:

1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схем.
5.Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6.Релаксопедичний: психологічне розвантаження.

Міжпредметні зв ́язки: медицина, імунологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: лімфа, лімфатична система, лімфатичні вузли.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Повторення знань про тканинну рідину та кров.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Проблемне запитання:
- якщо у вас болить горло, то лікар, який прийшов на виклик, спочатку оглядає горло, а потім торкається певних ділянок шиї і запитує, чи не відчуваєте ви в цих місцях болю. Що він хоче знати?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Лімфа є безбарвною прозорою рідиною, близькою за своїм складом до плазми крові. Вона утворюється із плазми крові шляхом її фільтрації в міжклітинну речовину, а потім у лімфатичну систему. У нормі в організмі 1-2 л лімфи.
Лімфа складається з рідкої частини – лімфоплазми та формових елементів – лімфоцитів, а також моноцитів та нейтрофілів. Збагачення лімфи лімфоцитами відбувається у лімфатичних вузлах.
Лімфатичні вузли є біологічним фільтром для лімфи. Неодноразово протікаючи крізь них, лімфа фільтрується, звільняючись від бактерій та інших шкідливих речовин, які потрапили до неї з тканинної рідини. Якщо бактерій багато, то у лімфатичних вузлах може відбуватись запальний процес і вони починають боліти.
Функції лімфи:
- дренажна – по лімфатичних судинах відтікає надлишок тканинної рідини;
- захисна – у лімфатичних вузлах відбувається розвиток лімфоцитів і знешкодження ними чужорідних для організму речовин (м\о, шматочків клітин…);
- трофічна – всмоктування й транспорт продуктів гідролізу їжі,особливо ліпідів зі шкт у кров.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.скачать dle 10.3фильмы бесплатно