Способи регуляції водного балансу у тварин поділяються на:
- поведінкові;
- морфологічні;
- фізіологічні.
До поведінкових пристосувань належать:
- вибір тваринами місць перебування;
- відшукування водопоїв;
- риття нір… Наприклад, деякі безхребетні, які не мають анатомо-морфологічних пристосувань до утримання вологи в тілі, риють глибокі вертикальні нірки, де завжди волого, а залишають їх лише тоді, коли приземний шар повітря стає насиченим вологою. Якщо грунт висушується і виникає загроза засухи, тоді вони закривають входи в нірки, оберігаючи молодь від висихання.
До морфологічних способів підтримання нормального водного балансу належать різні утворення, які сприяють затриманню води:
- черепашки, що покривають тіло;
- ороговілі покриви рептилій;
- розвиток епікутикули у комах…У деяких пустельних жуків зростаються і приростають до тіла надкрила, а друга пара крил редукується, тому між тілом та надкрилами утворюється камера, куди виходять дихальця комах. Ця камера відкривається назовні лише невеликою вузькою щілиною, а повітря в ній насичене водяною парою.
Фізіологічні пристосування – це:
- здатність до утворення метаболічної вологи;
- економія води при виділенні сечі й калу;
- розвиток витривалості до зневоднювання організму;
- величина потовиділення й віддача води зі слизових оболонок. Економія води у травному тракті досягається всмоктуванням води кишечником і продукуванням сухого калу. Вміст води в екскрементах варіює залежно від складу корму. Наприклад, на 100 г сухого кізяка корів на пасовищі доводиться близько 600 г води, тоді як у верблюдів трохи більше 100 г.
У комах, що живуть у посушливих районах, мальпігієві судини вільними кінцями входять у тісний контакт зі стінками задньої кишки і всмоктують воду з її вмісту. Таким чином, вода знову повертається в організм. У комах, що живляться рідкою їжею – дорослі двокрилі, перетинчастокрилі, метелики, реабсорбції води в кишечнику не відбувається, тому виділяються рідкі екскременти.
У людини та інших ссавців при розпаді білків утворюється аміак, який є токсичним, навіть, у дуже малих кількостях. На процес утворення та виведення аміаку в організмі втрачається багато води. Основним компонентом сечі є продукт обміну - сечовина, що менш токсична за аміак. Вона накопичується у порожнинних рідинах і виводиться у більш концентрованих розчинах, що значно економить воду. Загальна концентрація сечі порівняно з плазмою може бути показником здатності до економії води при екскреції. У людини сеча концентрованіша за плазму в 4,2 разів, у овець – в 7,6, у верблюдів - у 8 разів, а у тушканчиків – у 14 разів. Лускаті плазуни, черепахи, птахи та деякі комахи виділяють малорозчинну сечову кислоту. Павукоподібні виділяють гуанін, при утворенні якого витрачається мінімальна кількість води.
Дрібні гризуни, які ховаються від спеки у прохолодні місця і нори не витрачають воду на терморегуляцію, тому можуть покривати значну частину своїх витрат води за рахунок окислювальних процесів.
Джерелом води для терморегуляційного випаровування не можуть бути запаси жиру, бо окиснення жирів потребує великої кількості кисню, а додаткова вентиляція легень супроводжується втратою водяної пари. Жир у горбах верблюдів не є для них основним джерело водопостачання, оскільки витрата води на посилене дихання при терморегуляції дорівнює кількості одержуваної метаболічної вологи, а то й перевищує її. Тому верблюди потребують періодичного пиття.
Комахи можуть більшою мірою, ніж хребетні тварини, використовувати метаболічну воду, оскільки їхня трахейна система здійснює значно ефективніший повітряний дренаж. У багатьох видів, що живуть у посушливих умовах, жирове тіло є переважно джерелом води, а не енергетичних запасів.
Випаровування, зв’язане з необхідністю терморегуляції, може бути причиною виснаження водних ресурсів організму. В пустелях запобігти перегріванню випаровуванням води можуть лише великі тварини. Загальне теплове навантаження пропорційне відносній поверхні, а тому воно особливо велике для тварин дрібних та малих розмірів. Часто пристосуванням до збереження води в тілі, пустельні дрібні тварини: ховрахи, піщанки та інші гризуни впадають у літню сплячку.
У холоднокровних тварин підвищення температури тіла слідом за нагріванням повітря дає змогу уникати зайвих втрат води, яка витрачається у теплокровних для підтримання постійної температури тіла. Це полегшує їм пристосування до жаркого клімату. Наприклад, верблюди здатні відключати на якийсь час терморегуляційне випаровування. Влітку температура його тіла коливається протягом доби в межах 5-6 градусів. Вранці вона +34,+35, вдень до +41. Вночі накопичене тепло виводиться з організму прямим випромінюванням, коли повітря стає прохолоднішим за тіло. У холоднокровних випаровування збільшується з підвищенням температури, посиленням сухості повітря та проникністю зовнішніх покривів. У плазунів через ороговілі покриви втрачається понад 20% вологи. Отже, і теплокровні, і холоднокровні тварини по великому рахунку повинні уникати зайвих теплових навантажень, щоб менше втрачати вологу з тіла.скачать dle 10.3фильмы бесплатно