Усі тварини отримують тепло із двох джерел – безпосередньо із зовнішнього середовища та із органічних речовин, які підлягають розщепленню в клітинах самого організму. У залежності від того, яке із джерел є панівним, тварини поділяються на дві групи – ектотермні та ендотермні.
Ектотермні називаються пойкілотермними або холоднокровними. Це тварини, які одержують тепло переважно із зовнішнього середовища. Температура тіла таких тварин близька до температури середовища, в якому вони знаходяться. Вони не мають здатності підтримувати температуру тіла у вузьких межах, так як у них відсутні власні механізми утворення достатньої кількості тепла та його зберігання. Активність холоднокровних тварин залежить від температури оточуючого середовища. До цієї групи тварин належать безхребетні, риби, земноводні, плазуни.
Ектотермні тварини все-таки мають деяку здатність до терморегуляції. Засобом такої регуляції слугують поведінкові реакції, пов’язані з відповідною орієнтацією тварини по відношенню до зовнішнього джерела тепла. Більшість видів плазунів здатні підтримувати власну температуру у певних межах, змінюючи активність: гріючись на сонці, ховаючись у затінок, зариваючись у пісок. Ряд тварин набули здатності змінювати інтенсивність пігментації епідермісу у залежності від температури.
Деякі тварини розвинули здатність підвищувати температуру тіла за рахунок активізації м’язових рухів. Наприклад, за рахунок тремтіння літальних м’язів утворюється тепло у багатьох видів комах, що дозволяє їм підтримувати відносно постійний рівень активності у певних температурних межах. Активно плаваючі тунці здатні підтримувати температуру тіла на декілька градусів вище температури води.
Низька температура для більшості ектотермних організмів є обмежуючим фактором. Способом виживання для них при настанні періодів з низькими температурами є припинення життєвої активності – оціпеніння, сплячка. Місце існування з постійно низькими температурами освоєні тільки тими пойкілотермними тваринами, які в ході тривалої еволюції набули ряд адаптацій, які перешкоджають замерзанню міжклітинної рідини, денатурації білків та зміні фізичного стану ліпідів. Стійкість до замерзання у них досягається механізмами, які знижують точку замерзання рідин, наприклад, підвищення концентрації солей у крові, заміна частини рідини органічними розчинниками як гліцерин.
У наземних тварин низькі температури успішніше переносять тварини з дрібними розмірами, завдяки яким вони, мешкаючи в органічних розчинах, здатні використовувати найменші переваги мікроклімату.
При низьких температурах перевагою для ектотермних тварин є зниження енергозатрат, а вслід за цим різке зниження вживання їжі. При високих температурах ектотермні тварини бояться втратити надлишок води шляхом зміни рівня активності. Особливо часто це проявляється у мешканців пустель.
Друга група тварин – ендотермні. Їх називають ще гомойотермними або теплокровними. Вони набули здатність підтримувати власну температуру тіла на постійному рівні незалежно від температури навколишнього середовища. Це відбувається за рахунок тепла, яке утворюється в організмі у ході метаболічних процесів. До таких тварин належать птахи та ссавці. Ферментні системи ендотермних тварин адаптовані до функціонування у вузькому діапазоні температур.
Теплокровні організми виробили різноманітні пристосування для терморегуляції. Зниження тепловіддачі досягається у них:
- розвинутим пір’яним або волосяним покривом;
- жировим шаром у підшкірній клітковині;
- звуження кровоносних судин шкіри.
Збільшення тепловіддачі відбувається шляхом:
- потовиділення;
- зменшення густоти пір'я чи шерсті;
- розширення капілярів шкіри;
- збільшення виділення тепла під час інтенсивного дихання.
Збільшення теплопродукції при необхідності досягається підвищенням вживання їжі, окисненням жиру, що слугує джерелом тепла.
Завдяки високій інтенсивності окислювальних процесів, наявності комплексу терморегуляційних засобів, ендотермні тварини ширше освоїли різноманітні географічні зони планети. Обмежуючим фактором у холодних районах для них є температура, а не наявність поживи.
Таким чином, у тварин цих двох груп різна стратегія освоєння життєвого простору:
- у ектотермних – пасивний шлях – підпорядкування життєвих функцій ходу зовнішніх температур;
- у ендотермних – активний шлях, пов’язаний з великою затратою енергії, що дозволяє їм заселяти різноманітні місця.скачать dle 10.3фильмы бесплатно