Працюючи вчителем біології більше 20 років, я прийшла до висновку, що словесна розповідь або усне пояснення не бувають результативними. Це зрозуміло, адже пам’ять людини – це властивість не лише зберігати та відтворювати, а й забувати інформацію. І учні забувають. Дослідження вчених довели, що при одноманітних словесних методах вивчення програмового матеріалу, учні уважними бувають лише 60% часу уроку. Причому краще запам’ятовують у перші 10-15 хвилин уроку, а в останні 10-15 хвилин запам’ятовують лише 20% всієї інформації уроку.
Є кілька причин, через які більшість учнів мають схильність забувати те, що чують. Найбільш цікава та, в якому темпі учитель говорить і в якому темпі учні здатні слухати; більшість вчителів промовляють від 100 до 200 слів на хвилину. Але чи здатні діти сприймати такий потік інформації? Було доведено, що за високої концентрації уваги можна сприйняти лише половину слів. Учням важко тривалий час зосереджувати увагу, навіть, на цікавому матеріалі. Вони відволікаються, починають займатися сторонніми справами. Наукові дослідження доводять, що для того, щоб учні слухали і не думали над зайвими речами, вчителі повинні промовляти від 400 до 500 слів на хвилину. Але це неможливо. Таким чином, хоча лекційна форма навчання подобається учням, рівень засвоєння знань у них низький, тому що працює лише один – слуховий канал сприйняття інформації.
Отже, навчити біології лише словесними методами неможливо. Тому я постійно використовую різноманітну наочність:
- традиційні таблиці;
- рельєфні таблиці;
- дидактичні картки;
- живі екземпляри;
- вологі препарати;
- динамічні моделі;
- колекції та гербарії;
- муляжі;
- фото;
- мікропрепарати;
- екранні посібники (відео);
- м\медійна дошка (слайди).
Коли навчання пасивне, учні перебувають на уроці, майже, без запитань, без інтересу, без зацікавленості в результатах. Коли навчання активне, учні постійно знаходяться в стані пошуку, тому що хочуть отримати відповідь на запитання, потребують інформації, щоб вирішити проблему. Використання наочності під час подання інформації на уроках, збільшує запам’ятовування від 15% до 40%. Саме візуальні засоби поліпшують результати сприйняття слів майже на 200%. Я пересвідчувалась у цьому багато разів. Більшість учнів, майже, слово в слово можуть повторити моє словесне пояснення з використанням наочності. Причому не лише на тому уроці, коли вивчається тема, а й пізніше. Відтворити цю інформацію учні здатні не лише усно, а і в письмовому вигляді.
На сьогоднішній день я використовую слайдові презентації. Подання нового матеріалу, актуалізація знань і, навіть, систематизація та узагальнення, використовуючи презентації у програмах Power Point або Mowi Mejker забирає на 40% менше часу та підсилює подачу матеріалу. Тобто, коли до роботи залучаються різні аналізатори і зорові та слухові канали сприйняття інформації є більше шансів задовольнити пізнавальну активність учнів. Різниця лише в тому, що отримання інформації через сенсорні системи у всіх різна, так як у кожного домінує щось одне: або слух, або зір, або дотик і учень постійно ним користується для запам’ятовування. Учнів, у яких слух є основним, називають аудіалами. Їх добре видно, бо вони не пишуть конспектів, люблять диспути і обговорення певних проблемних запитань. Учнів, які сприймають інформацію за допомогою зору, називають візуалами. Їм обов’язково потрібні малюнки, схеми, картки… Вони зазвичай мовчазні. Досить імпульсивних та нетерплячих учнів називають кінестетиками. Вони неспокійні, метушливі і потребують особистої участі у процесі. Звичайно, чимало учнів поєднують у собі і візуалів, і аудіалів, і кінестетиків. А існують ще такі, що потребують практичних аспектів уроку, тобто хочуть бути залученими до отримання досвіду діяльності й експериментування. Отже, для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання повинне бути полісенсорним і різноманітним, а активний режим навчання є найбільш бажаним і виправданим для сучасних учнів.
І все-таки, слухати на уроці і щось бачити не є достатнім для того, щоб чогось навчитись. Головне – це робота головного мозку, який не просто вбирає інформацію, але й аналізує та обробляє її. Наш мозок схожий на комп’ютер, а ми його користувачі. Щоб комп’ютер працював, його необхідно ввімкнути. Так само потрібно «вмикати» і мозок учнів. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається, тому йому потрібне нове програмне забезпечення, наприклад, додати наочність. І, звичайно, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не збережена за допомогою спеціальної команди. Таким чином, мозок людини працює як комп’ютер, перевіряючи, узагальнюючи, зберігаючи, тобто опрацьовуючи інформацію.
Звичайно, слід пам’ятати, що використання наочних посібників на одних уроках необхідне і корисне, а в інших випадках непотрібне і шкідливе. Адже, наочність – це знаряддя, яке при неумілому використанні може відвести учнів від вирішення головного завдання.
У загальному наочні посібники виконують ряд функцій:
- створюють в учнів конкретні уявлення про різноманітність органічного світу;
- дають уявлення про природні об’єкти, їхню величину, форму, забарвлення;
- дають можливість для ознайомлення із зовнішнім виглядом організму, показати особливості його цілісної будови або його дискретних одиниць та пристосування до умов середовища;
- сприяють умінню робити порівняльні характеристики;
- допомагають вивчати об’єкти, які неможливо розглянути неозброєним оком;
- забезпечують вироблення в учнів необхідних умінь та навичок;
- розвивають творче мислення і пізнавальні сили учнів;
- сприяють міцнішому засвоєнню інформації, спрощують та прискорюють процес підготовки учнів до уроку;
- дозволяють при малій затраті часу отримати великий об’єм інформації.

І все-таки, слово учителя на уроці найважливе. Воно головне, основне, і є керівництвом до дії. Ще М.І.Пирогов зауважував: «Слово ще може замінити наочність, але наочність ніколи не замінить слова».скачать dle 10.3фильмы бесплатно