В людському суспільстві комунікативний процес реалізується за допомогою словесних і безсловесних засобів. Словесні називають вербальними засобами від лат. «verbalis» - «словесний», а безсловесні - невербальними. Навчально-виховний процес у школі забезпечується вербальними засобами, тобто вербальна комунікація вважається основною. Але поруч з нею мимовільно і неусвідомлено відбувається невербальна комунікація, яку також необхідно враховувати. Здебільшого люди контролюють свою мову і мовлення, але на підставі аналізу міміки, жестів, інтонації людини можна оцінити правильність та щирість мовної інформації. На сьогоднішній день безсловесні методи мають хоч і не першочергове значення, але все-таки, важливе, тому що більшість учнів розуміють кожного вчителя з одного слова, з одного погляду, з одного жесту… 

   До засобів невербальної комунікації належать: міжособистісний простір (дистанція та взаємне розміщення учителя та учня під час спілкування), часові характеристики (термін спілкування, запізнення, затримка дій), але найосновнішу роль відіграє «мова» зовнішності учителя. Що ж вона включає? Це певна кількість засобів, які використовуються в педагогічній діяльності. Головними є статична і динамічна експресії.

   Статична експресія:

а) фізіогноміка - експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою тіла; 

б) артефекти - прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика; 

в) система запахів - природні, штучні. 

   Динамічна експресія:

а) текесика - система дотиків, потиску руки, поплескування; 

б) просодика - характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент;

в) екстралінгвістика - використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу; 

г) кінесика - комунікативно значущі рухи - виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода); 

д) контакт очей - спрямованість руху, частота контакту, тривалість; 

е) авербальні дії - дії з предметами; 

є) тілесні рухи — почісування, потирання рук. 

   Звичайно, не всі з цих засобів рівнозначні, проте кожен з них легко зчитується учнями, підсилюючи або нейтралізуючи враження від слів і дій педагога.

   У зовнішньому вигляді й поведінці учителя будь-яка деталь має виховне значення. В свій час А.Макаренко писав: "Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений”. Нічого не змінилося з тих часів, і сьогодні учитель повинен одягатися елегантно, одяг має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційними матеріалами, нахилятися, ходити між рядами парт... Різноманітні доповнення до одягу, так звані аксесуари, мають підкреслювати простоту зовнішнього вигляду. І все це разом взяте позитивно впливає на емоційний настрій учнів, дисциплінує їх, сприяє формуванню відчуття міри, не відвертає увагу від навчальних занять. Такі компоненти зовнішнього вигляду як зачіски, косметика, прикраси також повинні мати почуття міри.

   Для учителя є важливою естетична виразність зовнішності, яка виявляється в привітності, доброзичливості обличчя, у зібраності, стриманості рухів, у поставі й ході. Неприпустимими вважаються кривляння, штучні жестикулювання, метушливість, в'ялість. Головним для школярів бачити у зовнішності педагога впевненість у собі і справедливість у відношенні до кожного.

   Не кожен учитель має зовнішність моделі, але навіть, найідеальніша фігура не справить потрібного ефекту, якщо людина не вміє триматися. Існує ціла наука пантоміміка, що вивчає виражальні рухи всього тіла або окремої його частини. Вона допомагає виділити в зовнішності головне - образ, тому гарна, виразна постава, зібраність у рухах виражає внутрішню гідність, впевненість педагога у своїх силах. Учитель має виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці. Усі рухи й пози повинні бути витонченими й простими. Учні не сприймають учителя, коли в його рухах наявне похитування, тупцювання, вертіння в руках сторонніх предметів та інше. 

   Жести вчителя мусять бути органічними, стриманими і доцільними. Вони бувають описовими й психологічними. Описові (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки, психологічні виражають почуття (на подив вказують розведені в сторони руки, застереження — притиснутий до губ палець руки). Жести, як і інші рухи, найчастіше випереджують висловлювану думку, а не йдуть за нею.

   Для того, щоб спілкування було активним, слід дбати, щоб поза була відкритою, не схрещувати рук, стояти обличчям до класу, витримувати дистанцію, яка створює ефект довіри. Доцільно рухатися вперед і назад по класу, а не в сторони. Крок уперед підсилює значущість повідомлення, допомагає зосередити увагу аудиторії. 

   Міміка - виражальні рухи м'язів обличчя. Нерідко вираз обличчя й погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Жести й міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню. Але обличчя повинно не лише виражати, а й приховувати деякі почуття: не слід "нести” до класу тягар домашніх турбот та негараздів.

   Міміка має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення в багатьох варіантах. Широкий діапазон почуттів виражають усмішка (посмішка), порухи брів, вираз очей. Учителю слід уважно вивчити можливості свого обличчя, виробити вміння користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності м'язів обличчя й очей ("бігаючі очі”), а також і неживої статичності ("кам'яне обличчя”). Звернутий до дітей погляд учителя створює візуальний контакт з ними.

   Контакт очей, або візуальний контакт виражає ступінь зацікавленості учителя і учня, зосередженості на тому, про що йде мова. Дослідженнями було з'ясувано, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного під час розмови в середньому 35-50 % часу. Погляд затримується на очах співрозмовника 5-7 секунд. На нього частіше поглядають, слухаючи, а не тоді, коли говорять самі. Співрозмовники дивляться одне на одного переважно для того, щоб побачити реакцію на свої слова. 

   У стосунках із дітьми візуальний контакт виконує функцію емоційного живлення. Відкритий, доброзичливий погляд прямо в очі дитини важливий не лише для встановлення взаємодії, а й для задоволення її емоційних потреб. Дитина найбільш уважна, коли дивляться їй прямо в очі, найкраще запам'ятовує те, що сказано в такі хвилини. Психологи помітили, що частіше дорослі дивляться дітям в очі, коли повчають, дорікають, сварять. Це породжує тривожність, невпевненість у собі, гальмує особистісний розвиток. З дітьми, які не дивляться на співрозмовника, опускають очі або відвертаються, важче спілкуватися. Дітям потрібен не лише контроль, а й ласкавий погляд, підбадьорливий дотик дорослого, що знімає тривожність, страх і виховує впевненість у собі. Учитель повинен прагнути тримати в полі зору всіх учнів.

   Володіння засобами невербальної комунікації сприяє досягненню зовнішньої виразності педагога, який повинен навчитися диференціювати й адекватно інтерпретувати невербальну поведінку дітей, розвивати вміння "читати обличчя”, розуміти «мову» зовнішності, міміку, жести, час та простір у спілкуванні з учнями.