Таргани - дуже стародавня група комах. Знайдені скам'янілості свідчать про те, що вони жили в кам'яновугільному та в пермському періодах Палеозойської ери і протягом 300 млн. років майже не змінилися.
 Вивчаючи будову комах, ми не звертаємо особливої уваги на будову кінцівок всіх рядів комах. Але учні цікавляться, тому доцільно розглянути незвичність лапок мешканців людського житла – тарганів.  Їхні ноги бігального типу, зазвичай 5-членикові: тазик (соха), стегно, гомілка, і безпосередньо лапка. Основний відділ - тазик - дуже великий, має всередині досить сильну мускулатуру, що приводить в рух іншу частину ніжки та служить для  прикриття м'якої нижньої поверхні грудей. Найдовші відділи ніжки стегно і гомілка утворюють колінне зчленування.
 П’ятичленна лапка надає гнучкості відділу, яким ніжка ступає на  субстрат. На кінці лапка несе ще кігтиковий членик з парою кігтиків, за допомогою яких вона чіпляється за нерівності субстрату. Між кігтиками знаходиться присоска, що дозволяє таргану бігати по поверхні у  будь-якому положенні.
 Стегна сплощені, знизу здебільшого мають шипи, які бувають трьох типів. Гомілки також із міцними шипами. Черевце видовжене і складається з 8-10 тергітов і 8-9 (у самців) або 7 (у самок) стернітів, при цьому I тергіт самця і VI-VIII тергіти самки нерідко спеціалізовані. Останній тергіт -анальна платівка, яка дуже різноманітна, іноді асиметрична. На кінці черевце несе довгі, звичайно членисті церки. Тобто тарганячі лапки мають  дивовижну будову, а їхнє зчеплення з гладенькою поверхнею забезпечується за допомогою особливих присосок, які утворюють вакуум.
 Лапки тарганів, розглянуті під великим збільшенням мікроскопу досить неприємне видовище: страшні, неначе броньовані, вкриті рідкими волосинками, а на кінцях з гострими кігтиками. Між цими кігтиками знаходяться м’які подушечки, які називаються пульвилли. З їх допомогою таргани і присмоктуються до поверхні, якщо неможливо зачепитися самими кігтиками.
 Вчені-ентомологи та інженери, які намагались розгадати таємницю тарганячих лапок прийшли до висновку, що якби ці подушечки були дійсно присосками, то атмосферний тиск, який притискував лапки до скляної поверхні, не міг би утримати і десятої частини маси таргана. Але всіх цікавило, як все-таки ці комахи бігають по склу, навіть, догори ногами?
 Відомо, що деякі комахи, які бігають по рівній поверхні, виділяють клейкі речовини, щоб утриматися у положенні вгору ногами. Можливо, і тарган бігає, виділяючи клейку речовину, а не присмоктуючись до поверхні. Що ж це за клей з такими дивовижними властивостями: швидко приклеюватись і ще швидше відклеюватись. Ентомологи стверджують, що за 1 секунду тарган пробігає півметра. Лапки так миготять, що приклеювання і відклеювання повинно відбуватися за десятитисячні долі секунди.
 Досліджуючи рухи цих комах, вчені не змогли знайти на склі чи іншій рівній поверхні сліди клейкої речовини. Наприклад, щоб пересвідчитись у цьому на скло сипали крейду, мастили зубною пастою, але у слідах, де бігав тарган, нічого не було, ні єдиної молекули білої речовини. Отже, як тільки лапка відривалась від пасти чи крейди, її часточки в один момент обсипались, тобто не прилипали до пульвиллок. Щоб докопатись до істини, було оглянуто і вивчено тисячі подушечок і виявилось, що у них немає резервуару з клейкою речовиною і тим більше стискатися як присоски вони не можуть, бо розвинені досить слабко. Але цікаво те, що в цих подушечках досить багато нервових волокон. А ми знаємо, що там де нерви, там і біоелектрика. Можливо комаха користується нею, щоб «притягуватись» до поверхні, як клаптики паперу прилипають до наелектризованого гребінця.  Звичайно, це треба було перевірити. Тому вивчаючи цей процес, дослідники виявили у пульвиллах ще й секреторні залозки.  Виникло запитання, можливо комаха нервовими імпульсами взаємодіє на виділення секрету та періодично змінює його фізичні властивості і він стає то рідким, то твердим, то клейким, то ні. Тоді цей клей незвичайний, із невідомими фантастичними властивостями.  Подібну речовину – колоїдний розчин тонкомолотого кремнезему з машинним маслом було відкрито білоруськими вченими, яка миттєво тверділа під дією електричного чи магнітного поля. Але чи є ця речовина подібною до хімічного складу секрету залоз таргана, що стає клейкою на долі секунди і причому не залишає слідів на поверхні, по якій бігає комаха.
 Ентомологам не стільки було цікаво дослідити клейку речовину тарганячої лапки, як створення лазячих машин подібно рухам цих комах. Навіщо це вченим? Звичайно, для розвитку науки біоніки. На великих заводах, комбінатах прокладено тисячі труб, які періодично необхідно оглядати. А висотні будинки, гідроелектростанції, АЕС, океанські лайнери та інші машини також потребують спеціального огляду. Ось тут і допомагають механізми, які схожі на рухливі лапки комах, до яких ще прикріплюють спеціальні датчики, ліхтарі, антени…  Такі апарати називали інсектоходами. 
    Таким чином, тарганячі лапки маючи  дивовижну будову, а їхнє зчеплення з гладенькою поверхнею за допомогою особливих присосок, які утворюють вакуум, має досить важливе значення для науки і техніки, і минулого, і сьогодення.