Світло для тварин – необхідна умова бачення та зорової орієнтації в просторі. Розвиток зору у них відбувається паралельно з розвитком нервової системи. Повнота зорового сприймання навколишнього середовища залежить від ступеня еволюційного розвитку. Примітивні органи зору у багатьох безхребетних – це просто світлочутливі клітини, оточені пігментом, а в одноклітинних – світлочутлива ділянка цитоплазми. Такі очі не дають зображення предметів, а сприймають лише коливання освітленості, чергування світла та тіні, що свідчать про зміни в навколишньому середовищі.
Образний зір можливий тільки при достатньо складній будові ока. Павуки можуть розрізняти контури предметів, що рухаються, на відстані 1-2 см. Найдосконалішими вважаються очі комах, головоногих молюсків та хребетних тварин. Тому що вони здатні сприймати форму і розміри предметів, їхній колір, визначати відстань. Тварини, у яких очі розміщені по боках голови, мають монокулярний або площинний зір. Здатність до об’ємного бачення властивий деяким птахам (совам, грифам, орлам, соколам), мавпам та людині. Гранична чутливість ока величезна. Але поняття видимого світла умовне, тому що різні види тварин дуже відмінні щодо здатності сприймати різна промені сонячного спектра. Коло видимих променів людини – від фіолетових до темно-червоних. Ми не сприймаємо більш короткохвильове ультрафіолетове і більш довгохвильове інфрачервоне випромінювання. А деякі тварини, наприклад, глибоководні кальмари, гримучі змії бачать інфрачервону частину спектра і ловлять здобич у темряві, орієнтуючись за допомогою органів зору. Для бджіл видима частина спектра зміщена у більш короткохвильової ділянки, вони сприймають значну частину ультрафіолетових променів, але не розрізняють червоних.
Крім еволюційного рівня тварини, розвиток зору і його особливості залежать від екологічних обставин і способу життя самої тварини. У постійних мешканців грунту, печер, глибин океану очі можуть бути повністю або частково редуковані, наприклад, у кротів, сліпаків, деяких жуків-жужелиць, деяких глибоководних риб. Здатність розрізняти колір значною мірою залежить від того, при якому спектральному складі випромінювання існує або зберігає активність вид. Більшість ссавців, що ведуть родовід від предків із сутінковою та нічною активністю, взагалі не розрізняють кольорів і бачать усе в чорно-білому зображенні – собачі, котячі, хом’яки, нічні птахи. Денні птахи мають добре розвинений кольоровий зір.
Життя в умовах сутінкового освітлення часто призводить до гіпертрофії очей. Величезні очі, що здатні вловлювати мізерні частки світла, властиві багатьом глибоководним рибам, головоногим молюскам, лемурам, довгоп’ятам… У деяких видів, що живуть біля поверхні водойм, очі поділені на дві частини з різною здатністю до заломлення променів. Одна половина ока бачить у повітрі, а друга у воді. Така “чотириокість” характерна для жуків-вертячок, чотириочкової риби Anableps, крокодилів.
Птахи, що долають великі відстані під час перельотів, орієнтуються за допомогою зору. Звичайно, беручи до уваги Сонце та зорі. За неповної хмарності орієнтація зберігається, а в умовах повної хмарності, тобто туману, птахи збиваються з курсу, так як не бачать видимої частини неба (сонячного чи зоряного). Досліди у планетарії показали, що орієнтація птахів у клітках змінюється, якщо перед ними змінювати картини зоряного неба.
Бджоли також орієнтуються по положенню Сонця, коли летять за узятком. Мурашки, що повзуть стежиною у місячну ніч, міняють орієнтацію на 180 градусів, якщо поставити на їхньому шляху дзеркало, яке відбиває Місяць.
У темних глибинах Океану як джерело зорової орієнтації організми використовують світло, що його випромінюють живі істоти. Світіння живого організму називається біолюмінесценцією. Вона має в житті тварин здебільшого сигнальне значення. Такі світлові сигнали можуть служити для орієнтації в зграї, привертанні уваги особин іншої статі, заманюванні жертв, для маскування або відволікання. Спалах світла може бути захистом від хижака, осліплюючи або дезорієнтуючи його. Наприклад, каракатиці, рятуючись від ворога, випускають хмарку яскравого секрету, а види, що мешкають у освітлених водах, використовують для цієї мети темну рідину.
У глибоководних риб-хижаків частина спинного плавця перетворене у гнучке “вудлище”, яке несе на кінці червоподібну приманку – залозу, заповнену слизом з бактеріями, що світяться. Причому риба сама може керувати світіння приманки, регулюючи потік крові до цієї залози, постачаючи бактерій киснем. У наземних умовах біолюмінесценція розвинена лише у небагатьох видів: у жуків з родини світлячків.
Таким чином, світло для тварин має в основному інформаційне значення. Воно допомагає орієнтуватися не лише в навколишньому просторі, а й у часі, що пов’язано з ритмікою темного та світлого періодів доби.скачать dle 10.3фильмы бесплатно