Всі ми щоденно бачимо життя птахів, чим та як вони живляться. Скільки б їх не підгодовував, здається, що весь час мало, але серед пернатих є такі, що навіть, мають назву, пов’язану із ненаситністю. 

       Кожен з дитинства знає, хто така сова, де вона живе і чим характерна. Дитяча література не обходиться без цього розумного птаха. Пізніше стає відома інша інформація про цих дивних нічних хижих пташок. І, нарешті, вивчаючи різноманітність птахів у природі на уроках біології, ми диву даємось таємничості життя сов у природі. Але сьогодні мова піде про сіру сову, назва якої «неясить». Звичайно, ця назва зустрічається в давньоруській і церковнослов'янській мовах, хоча в церковнослов'янських текстах етимологія цього слова до кінця не з’ясована:

-одні інформаційні джерела вважають, що слово утворено від «нє»+«с»+«с'ть» - «ситість, насичення», а разом - не наситились; 

-інші вважають, що воно утворене з заперечення «не», з'єднання «я» і слова «сить» у значенні «їжа». У цьому варіанті назву розуміли як «ненаситний» і зближували з древньою назвою одного з порогів Дніпра - «Ненаситець»;

-словник В.Даля, представляючи розуміння слова в другій половині XIX століття, вказує, що назва означає: «ненажерлива, птах із зажерливістю».

-припускають також, що церковнослов'янське «нєсить», мабуть, слід розуміти як «не пожива», «щось не їстівне» - тварина, яку не можна їсти. На це вказує наявність в старослов'янській мові самостійних слів, таких як «сить» - їжа, «ясти» - пожирати.

       Сова сіра в Україні селиться в лісовій та лісостеповій смузі, а також значній частині степів. Це звичайний осілий птах середніх розмірів з короткими крилами і коротким заокругленим хвостом. Вона охоче селиться як в глухих безлюдних куточках, так і поблизу людського житла. Найчастіше населяє рівнинні і гірські лісові масиви, культурні ландшафти, селячись у великих міських парках і на околицях населених пунктів, які межують з відкритими просторами. Мисливські угіддя цієї сови зазвичай розташовані на ділянках зі старим листяним або змішаним деревостоєм. 

       У природі сіра сова неясить відрізняється від інших сов розмірами, великою круглою головою без «вушних» пір’їн. На голові дві широкі продовгуваті смуги білого забарвлення з ряботинням. На грудях великі продовгуваті темно-бурі або чорні плями, перекреслені тонкими поперечними штрихами. Забарвлення буває сірим і рудим з бурими плямами. Лицевий диск може бути не обмежений, або ж обмежений темною смугою. Дзьоб високий, стислий з боків, за кольором сірий. Очі як і в інших сов великі, чорні. Над дзьобом між очима наявні валики з білого пір'я у вигляді півмісяців. Вушні отвори великі і майже повністю прикриті складкою шкіри. 

       Самиці помітно більші за самців. Середня довжина тіла від 30 до 70 см, розмах крил в середньому 1 м, а маса тіла – 310-620 г.

       Основу харчування складають гризуни, але в їхній раціон входять земноводні, плазуни, інші птахи і безхребетні. В основному живляться мишовидними гризунами, рідше комахами, птахами та жабами. З настанням сутінок сіра сова вилітає на нічне полювання, а на світанку ховається в дупло або всідається на улюблену гілку, щоб надійно виспатися до вечора. 

       Гніздо неяситі в основному в дуплі, або в такому місці, яке може замінити його. Вдень сови не сідають відкрито на гілках, а ховаються під звисаючими гілками, або притискаються до стовбура. Сидячи на гілці, сова чуйно вслухується в нічні шарудіння і, виявивши здобич, негайно зривається в беззвучний політ. Величезні очі дозволяють їй орієнтуватися в просторі навіть темними безмісячними ночами. У момент атаки сова пікірує, виставивши вперед лапи, і безпомилково схоплює жертву гострими кігтями. Поїдає здобич сова завжди в одному улюбленому місці, відриваючи гострим дзьобом шматок за шматком, дрібну ковтає цілою. Вовна, пір'я, кігті, кістки і зуби жертви не переварюються, тому сова час від часу відригує їх.

       Сірій сові властивий осілий спосіб життя. Кожен самець займає власну гніздову ділянкою і пильно охороняє її від чужинців. Не вважаючи за потрібне будувати гніздо, сови зазвичай оселяються в покинутих колишніми господарями дуплах, але можуть облаштуватися в стінних тріщинах, покинутих бункерах, печерах, чи навіть на горищах. Так як ці сови зовсім не бояться людини, їхні гнізда знаходили у дерев’яних ящиках, у великих шпаківнях, посеред озер, якщо там були стовпи, у старих лежачих колодах. Причому, живучи поряд з людьми, сова зовсім не ховає яєць, вони можуть лежати на голих дошках, або м’якій та сухій трухлявині. Природодослідники вважають, що сірі сови дуже добре прив’язуються до своєї ділянки. Така прив’язаність до місць існування інколи приводить до загибелі сов від замерзання та виснаження, але на іншу територію, ні ногою.  

       Перш ніж розпочати спарювання з партнеркою, самець приділяє їй знаки уваги, підносячи як подарунок спійману здобич. Крик самця у шлюбний період: «ху-ху-хуу», самки - «кувіі-кувітт», біля гнізда «бек-бек», а з настанням гніздового сезону самці приваблюють подруг зазивним уханням. Початок шлюбного періоду залежить від ситності зими і кількості здобичі на полюваннях, тому нестись самка може починати в морозні березневі дні. Тому у березні-травні самка відкладає 3-5 білих яєць. Інколи, в залежності від запасів поживи їх кількість може коливатися від двох до дев'яти. Протягом 30 днів самка насиджує кладку, харчуючись тільки приношеннями самця. Вигодовуванням пташенят займаються обидва батьків. У віці чотирьох тижнів совенята вибираються з гнізда і рядком всідаються на сусідній гілці. У цю пору вони ще вдягнені в проміжне напівпухове вбрання, літати не вміють, а тому потребують батьківської опіки. Здійснюючи перші пробні польоти, совенята часто сідають на землю, але цілком можуть видертися стовбуром назад на гілку. У сім тижнів від народження пташенята вже добре літають, однак під опікою батьків залишаються до двомісячного віку. Статевої зрілості сірі сови досягають у віці 2-3 років.

       Напівкрик-напівсвист «хуху-ххуху» можна почути з різних кінців лісу: із густої гущавини, із придорожнього лісового кордону, із високого старого дубу діброви. Так перекликаються сірі сови, по черзі відповідаючи одна одній. 

Кращий сезон для полювання – осінь, коли достигають жолуді. В цей час дуже багато мишей та полівок. Причому ніщо не врятує гризуна від неяситі, яка має тонкий слух і вміння визначати точність локації живої здобичі. Сови так можуть налаштовуватися на звук жертви, наприклад, на писк миші, що ніякі інші шумові перешкоди не впливають на їхні відчуття, навіть, шум доріг і транспорту на них, співи та інші звуки птахів. Також не є перешкодою і глибокий сніг. Неясить досить точно вислуховує, де копошиться гризун, і ловить його, не дивлячись у той бік, де він знаходиться. Тільки на снігу залишаються два відпечатаних віяла від широких крил, дві ямки від лапок і намистинка крові. 

В кінці зими сніг перетворюється на щільний багатошаровий покрив, і здобич стає совам недоступною. Тоді вони переміщуються на високі гілки і спостерігають за здобиччю, що з’являється на поверхні снігу. В цей період вони наважуються нападати на значно більших від них жертв, наприклад, часто хочуть здолати зайця. Не завжди совам це вдається, але сліди крові на снігу говорять про інше: русаку чи біляку втекти не вдалося.

       Якщо рік бідний на мишовидних гризунів, неяситі живляться самі і вигодовують своє потомство земноводними, жуками, нічними метеликами, кажанами, і навіть, пташенятами інших птахів, якщо ті потраплять під «гаряче крило». Коли ці сови пристосовуються до життя поруч з людиною, то за жертву в них слугують і щурі, і голуби, і горобці, і галки… Тому часто в парках та скверах можна почути галас воронових птахів саме від появи сови, яку ці представники пернатих недолюблюють і побоюються. Вони бачать її тихо сплячою на гілках дерев, тому вважають, що рано чи пізно вона почне своє полювання. Доволі накаркавшись, ворони відлітають подалі від небезпеки. 

       Є у неяситі ворог, який ловить її неначе беззахисну пташку. Це яструб-тетерев’ятник, зір у якого такий гострий, що може спокійно видивитися сову серед лапатих гілок. Але все-таки, вчені вважають, що серед сильних і зухвалих представників пташиного царства, саме неяситі найвідданіше захищають своїх малюків від людини: сова не відволікає від гнізда, не лякає криками чи розкритими крилами та дзьобом, а без попередження рішуче кидається в наступ. Причому так буває, навіть, тоді, коли людина і не думає чіпати совенят, а просто проходить поруч. Удар сірої сови завжди раптовий, досить чутливий і небезпечний.