До того часу, поки в школі не вивчається різноманітність птахів, основна маса учнів зовсім не можуть розрізнити хижих птахів між собою, особливо денних. Це пов’язано з тим, що більшість цих птахів мають особливі, характерні для всіх представників ряду, ознаки. Наприклад, гострий, загнутий вниз дзьоб, гострі кігті, для того, щоб міцно вхопити здобич, великі очі з такими зіницями, що, навіть, страшно глянути пташці прямо в очі, міцне компактне тіло, великий розмах крил, що допомагає стрімко і красиво планувати в повітрі. 

   Хижі птахи України представлені, і денними, і нічними представниками, один серед них має досить цікаву назву – боривітер. Орнітологи вважають, що пов’язана вона з характерною особливістю цих птахів тривалий час зависати в повітрі, видивляючись поживу, звісивши розгорнутий хвіст та трепечучи гострими крилами. Якщо вітер надто сильний, або стає поривчастим, боривітер перестає рухати крилами та хвостом і просто «висить» у повітрі, тільки злегка, майже непомітно, рухаючи контурними перами. Природодослідники описують це так: птах неначе лягає на невидиме повітряне ліжко, тримаючи крила та хвіст таким чином, щоб підйомна сила вітру була рівною силі тяжіння.

   Російська назва боривітру – пустельга, мабуть, від потреби широкого відкритого простору для польоту. Це тому, що вони тільки під час полювання літають невисоко, але коли мають вільний час, то піднімаються значно вище, входять у висхідний потік сухого повітря і зовсім не махаючи крилами, рухаючись по спіралі, піднімаються під самі хмари, закриваючи сонце. 

   Боривітер звичайний поширений в Європі, Азії та Африці. В Україні є перелітним птахом, але на півдні може і зимувати. Гніздиться всюди: на деревах та в їхніх дуплах, на скелах, урвищах, в людських будівлях, і як не дивно, в норах на землі. Забарвлення тьмяно-руде, іржасто-руде з темними плямами, оперення черева у обох статей вохристе з темними плямками, ноги жовті. Дорослі боривітри вміють дотепно позбавлятися від паразитів, купаючись... в мурашнику. Вони вміють делікатно брати мурашок дзьобом і запускати їх в оперення.

   Статура боривітру міцна, лапи короткі з гострими кігтями. Постава горда і незалежна. Його вважають маленьким соколом степових перелісків, високих обривів, околиць великих населених пунктів і звичайно старих сіл. Цікаво, але у погляді боривітру зовсім відсутні злість, лютість та зверхність хижака. 

   Орнітологи вважають, що вони зовсім не вміють будувати своє житло і майстерності у побудові гнізд у них немає. Тому шукають вдало розміщені гілки дерев, печерки на берегових обривах, в стінах приміщень – щілини, ніші та вентиляційні ходи. Звичайно, найкраще для них – це дупла столітніх дубів, тополь та лип. Часто боривітри займають старі гнізда сорок та граків. В літературі можна знайти оповідання про життя цих птахів разом, але зовсім не позитивного характеру. Сорокам, воронам та гракам не подобається те, що боривітри займають їхні місця, хоча й старі. Вони можуть на їхніх очах скинути з гнізда самку боривітру і розкидати кладку. А боривітри в свою чергу можуть заради помсти ловити короткохвостих сорочат, що тільки-но вилетіли з гнізда. Пташенята довго з батьками не живуть, як тільки стають на крило, залишають їх і полюють самі. 

   Багато чого боривітер ловить на льоту, але найбільше полюбляє невелику живність, що живе та ховається в норах і, по-перше, дрібних гризунів. Причому видивляється птах свою жертву з висоти, і не встигне мишка, полівка, ховрашок чи ящірка втекти, як вже буде у міцних кігтях. З’їдає, звичайно, не в повітрі, а сідає на велику гілку, чи стовп, чи перекладину. Після цього чистить дзьоб і спокійно закриває очі, щоб наївшись, подрімати. Полюють ці хижі птахи не переслідуванням жертви, а швидким прямим польотом зверху вниз. Тому і політ у них зовсім невисокий, на відміну від інших хижих родичів. 

   Боривітер – конкурент сови по живленню, але в денний час. Адже вони обоє полюбляють саме мишовидних гризунів. Завдяки тому, що ці шкідники природи практично незнищувані, тому їх і вистачає для всіх тих, хто ними живиться. Хоча конкуренцією це назвати не можна, бо їхній час полювання не збігається в часі: день-ніч. Промахів у них майже не буває, але коли тваринка хитра, наприклад, зайчик чи тушканчик, то їй інколи вдається втекти.

   Орнітологи описують, що ніколи боривітер не поїдає свою жертву ненаситно, яким би голодним він не був. Досить акуратно намагається обробити тушку, і після його трапези залишається зовсім ціла, неначе вивернута шкірка з’їденої тваринки. Кількість спійманих жертв однієї пари боривітрів, за підрахунками природодослідників, складає до 300 мишей, хом’ячків і полівок, понад 30 ящірок і з півсотні жуків. Але все це не для себе, а швидше для вигодовування пташенят.

Дехто вважає, що боривітри можуть ловити представників свого ж класу, тобто інших птахів чи пташенят, але за численними дослідженнями це не підтверджується. Досить рідко вони можуть зловити якусь маленьку пташку, але це буває як виняток із правил. Хоча стрижі їх чомусь побоюються.  

   Зимувати боривітри у нашій місцевості не можуть, хоча холоду їм не страшно. Причина в тому, що гризунів хоч і багато взимку, але під снігом птах їх побачити не зможе. Прилітають в кінці травня. Висиджують і вигодовують малят, знищуючи сотні тисяч шкідників.

   Ще в інформаційних джерелах є розповіді про те, що боривітра називають птахом козацького роду. Чому так? Тому, що цей птах, як і мужні захисники України, має такі ж риси вдачі. Він мужньо і гордо стоїть на сторожі свого гнізда і своєї землі, дзвінким пронизливим «клі-клі» сповіщаючи про напад ворогів.