Пошук:
Автор Pavlenko | 15 апреля 2015 | Коментарів: 0 | Переглянуто 2146
Рубрика: Корисна інформація / Тваринний світ

Квакші – земноводні з цікавими можливостями

   Рід квакш – один із численних серед безхвостих земноводних, що складається в основному з деревних форм. Звичайно, більшість видів полюбляють теплі вологі тропічні ліси, але ми також можемо зустріти цих мініатюрних жабок на своїх українських ландшафтах.  
   Мешкають квакші на деревах, кущах, полюючи серед густої крони, яка слугує їм відмінним захистком не лише від хижаків, але й палючих сонячних променів. Вони вправно лазять, миттєво і точно стрибають по гілках та листках. В загальному місця, які полюбляють квакші, – це добре розвинена деревна рослинність, зарості кущів, узлісся, парки, сади, луки, пасовища і зарослі травою галявини. Для поселення квакшам, як правило, необхідні хоча б незначні водойми з стоячою або слабопротічною водою. Також квакші віддають перевагу калюжам, канавам, схилам чи дамбам, на яких ростуть окремі чагарники або невисокі листяні дерева. Сприятливим фактором для існування локальних мікропопуляцій квакші є поєднання різних типів ландшафту: лук, приватних сільськогосподарських ділянок, пасовищ, ґрунтових доріг, уздовж яких ростуть окремі деревця, чагарники. Часто оселяється у сільських садах, обираючи, в першу чергу, плодові чагарники та невисокі дерева. Концентрація особин у популяціях квакші звичайної рідко перевищує 10 особин на 100 м2.  
   Вдень деревні жаби часто і довго проводять на сонечку, всівшись на листочок чи стеблину, щоб повністю злитися із навколишнім фоном. Восени, коли листки опадають, квакші спускаються на землю. Підшукавши зручну хованку, вони зариваються в листову підстилку чи мох і до весни впадають в глибоку сплячку. У квітні першими пробуджуються самці, а через 6-8 днів і самки. 
   Кінці пальців розширені у вигляді дисків, на яких утворюються свого роду «щіточки» і особливі залози, які виділяють липкий секрет. За допомогою цього тварини й утримуються на вертикальній поверхні. Черево і горло квакш також клейкі. Диски присосок заповнені лімфою, і у момент стрибків рідина допомагає пом’якшити удар під час приземлення. 
У більшості квакш досить сильні голоси. Квакають в основному самці. Хоча їхнє квакання – це діапазон від приємних трелей квакші звичайної до собачого гавкоту австралійської білої квакші. Причому гавкають і самці і самки. Звука вони видають за допомогою резонаторів - горлових мішків, які в спокійному стані зовсім непомітні, але при кваканні можуть роздуватися до розмірів цілої жаби. 
   Полюють квакші на літаючих комах. Але не відмовляються і від павуків, тарганів, гусені. Крупні види цих жаб можуть вживати і мишенят, і пташенят, і своїх родичів. Запримітивши жертву, квакша тихо підповзає до неї і швидким стрибком добуває її, приклеївши до липкого язика. Верхня щелепа вкрита дрібними зубчиками, тому хапає жертву квакша досить надійно. 
   Розмноження квакш пов’язане з водою. Самка підшукує на рослині добре звисаючий листок і задніми ногами скручує його в трубочку, куди відкладає порцію ікри. Ікринок буває від 750 до 2000. Самець зразу ж запліднює її, після чого краї листка склеюються завдяки слизьким оболонкам ікринок. Пуголовки змиваються росою, дощем або самі скочуються вниз. Цікаво, але яскравоокі квакші не вміють ні стрибати, ні плавати, і впавши у воду гинуть. 
   Серед видів квакш кожна з них має свої особливі відмінності, властиві лише їм. Наприклад, квакша звичайна яскраво-зелена зверху і біло-жовта знизу. Верх від низу відокремлюється чорною смужкою з білою кайомкою. Квакші – земноводні з цікавими можливостями Забарвлення тіла не буває постійним, воно змінюється у залежності від вологості, температури і фону, яка якому тварина знаходиться. На бурій корі квакші бурі, а на листках – зелені. При зниженні температури і підвищенні вологості квакші темніють. А буває, що в однакових умовах квакші забарвлені зовсім по різному. Вчені вважають, що настрій тварини має при цьому певне значення. У залежності від цього можна побачити трав’янисто-зелених, лимонно-жовтих, бурих, чорно-сірих і бузкових екземплярів.  
   Японська (далекосхідна) квакша дрібніша за звичайну і її забарвлення варіює ще сильніше. Основна відмінність у зовнішності в тому, що на чорній бічній лінії перед задньою ногою відсутня «петля».
   Австралійська біла квакша набагато більша і досягає у довжину понад 10 см. Її зовнішність надто виразна: широка, коротка голова, верхня частина тіла яскраво-зеленого кольору, а нижня біла або рожевувата, внутрішня поверхня стегна червоно-коричнева. 
   Але найбільша серед квакш – це кубинська, що досягає 14 см у довжину. Тіло незграбне, голова широка. Забарвлення буре або зеленувато-коричневе з темним розмитим малюнком. Черево без плям, білувате. Цікаво, але факт, що саме ці види квакш дуже неохайні. Якщо їх тримати в тераріумі, то за ніч він стає таким брудним, що необхідно кожного ранку чистити. Можливо, деревний спосіб життя квакш потребує певних умов для їх утримання. 
скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Загадкове життя такінів Загадкове життя такінів
 На запитання: чи знаєте Ви про копитну тварину – такіна, учні знизують плечима. І це не дивно, адже такінів не зустрінеш на кожному кроці. Хто...
Жовтий колір у житті тварин Жовтий колір у житті тварин
 Організми протягом багатьох мільйонів років "відпрацьовували" свої кольори. Сьогодні ми зупинимося на жовтому кольорі. Звичайно, не всі...
Земноводні зі шпорами Земноводні зі шпорами
 Передні кінцівки маленькі чотирипалі, а задні – потужні і п'ятипалі. Пальці задніх лап довгі, з'єднані плавальною перетинкою, три з них...
Крихітки на дереві Крихітки на дереві
Кінці пальців квакш розширені у вигляді дисків, для прикріплення до гілок, на яких утворюються свого роду «щіточки» і особливі залози,...
«Шкіряні» особливості «Шкіряні» особливості
 Шкіра – носій особливого кольорового візерунку та різноманітних візуальних «міток», наприклад, гребінь півня, сідничі мозолі...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓