Рід квакш – найчисельніший серед безхвостих земноводних, що складається в основному з деревних форм. Звичайно, більшість видів полюбляють теплі вологі тропічні ліси, але ми також можемо зустріти цих мініатюрних жабок у своїх українських лісах. Тобто, квакші - найменші амфібії фауни України, розміри яких досягають усього 3,4-4,5 см завдовжки.
Мешкають квакші у добре розвиненій деревній рослинності, заростях кущів, узліссях, парках, садах, луках, пасовищах і зарослих травою галявинах. Густа крона слугує їм відмінним захистком не лише від хижаків, але й палючих сонячних променів. Вони ловко лазять, миттєво і точно стрибають по гілках та листках. У водойми спускаються лише для розмноження, а деякі відкладають ікру в дуплах дерев, на великих листках, де затримується вода, будують гнізда з листків, а також носять ікру на спині.
 Вдень деревні жаби часто і довго проводять на сонечку, всівшись на листочок чи стеблину, щоб повністю злитися із навколишнім фоном. Восени, коли листки опадають, квакші спускаються на землю. Підшукавши зручну хованку, вони зариваються в листову підстилку чи мох і до весни впадають в глибоку сплячку. У квітні першими пробуджуються самці, а через 6-8 днів і самки, які незабаром відкладуть ікру, і максимум через 14 діб з’являться пуголовки. Ці личинки мають свою біологію розвитку: ростуть досить довго і лише восени або наступного року перетворяться на дорослих жаб. Вони майже у два рази більші за своїх батьків, але з часом зменшуються до розмірів дорослих форм. Живуть самостійно.
Кінці пальців квакш розширені у вигляді дисків, для прикріплення до гілок, на яких утворюються свого роду «щіточки» і особливі залози, які виділяють липкий секрет. Тобто, округлі подушечки ніг багаті на лімфатичні та слизисті залози. Якщо натиснути, секрет їх виділяється та знову всмоктується при ослабленні тиску. Особливі м’язи, скорочуючись, роблять диски більш плоскими. Тоді повітря між ними та листком чи корою, на яких жаба сидить, витискується. В цей момент виділяється клейка речовина і подушечки пальців вільно прикріплюються до будь-якої поверхні, навіть, дзеркальної, і, навіть, догори черевом. А черево і горло квакш також клейкі, тому в аналогічний спосіб прикріплюється також шкіра горла та черева. У момент стрибків рідина допомагає пом’якшити удар під час приземлення.
 У більшості квакш досить сильні голоси, хоча квакають в основному самці. Їхнє квакання – це діапазон від приємних трелей квакші звичайної до собачого гавкоту австралійської білої квакші. Отже, за дослідженнями вчених, самці і гавкають, і кричать, і крякають, і свистять, і пищать. Звуки вони видають за допомогою резонаторів - горлових мішків, які в спокійному стані зовсім непомітні, але при кваканні можуть роздуватися до розмірів цілої жаби.
Полюють квакші на літаючих комах. Але не відмовляються і від павуків, тарганів, гусені. Крупні види цих жаб можуть вживати і мишенят, і пташенят, і своїх родичів. Запримітивши жертву, квакша тихо підповзає до неї і швидким стрибком добуває її, приклеївши до липкого язика. Верхня щелепа вкрита дрібними зубчиками, тому хапає жертву квакша досить надійно.
Розмноження квакш пов’язане з водою. Самка підшукує на рослині добре звисаючий листок і задніми ногами скручує його в трубочку, куди відкладає порцію ікри. Ікринок буває від 750 до 2000. Самець зразу ж запліднює її, після чого краї листка склеюються завдяки слизьким оболонкам ікринок. Пуголовки змиваються росою, дощем або самі скочуються вниз. 
 Забарвлення тіла квакш не буває постійним, воно змінюється у залежності від вологості, температури і фону, на якому тварина знаходиться: на бурій корі квакші бурі, а на листках – зелені. Чому так? Виявляється, шкіра цих жабок складається з кількох шарів, у кожному з яких розміщені клітини іншого кольору. Ці клітини мають здатність стискатися і розтягуватися, при цьому пігмент, який надає клітині забарвлення, зменшується до крапки або ж заповнює всю клітину. Вченими було доведено, що очі квакші, що сидить на зеленому фоні, посилають у мозок певні сигнали. Мозок дає команду, шар зелених клітин розтягується, і квакша зеленішає. Перебирається жабка на бурий фон – поступає інший сигнал і нова команда: зеленим клітинам стиснутися, а бурим – розтягнутися, і квакша стає бурою. У залежності від цього можна побачити трав’янисто-зелених, лимонно-жовтих, бурих, чорно-сірих і бузкових екземплярів. При зниженні температури і підвищенні вологості квакші темніють. А буває, що в однакових умовах квакші забарвлені зовсім по різному. Вчені вважають, що настрій тварини має при цьому певне значення. Місця, які полюбляє квакша звичайна – це добре розвинена деревна рослинність, зарості кущів, узлісся, парки, сади, луки, пасовища і зарослі травою галявини. 
 Квакша звичайна яскраво-зелена зверху і біло-жовта знизу. Верх від низу відокремлюється чорною смужкою з білою кайомкою.
Японська (далекосхідна) квакша дрібніша за звичайну і її забарвлення варіює ще сильніше. Основна відмінність у зовнішності в тому, що на чорній бічній лінії перед задньою ногою відсутня «петля».
Австралійська біла квакша набагато більша і досягає у довжину понад 10 см. Її зовнішність надто виразна: широка, коротка голова, верхня частина тіла яскраво-зеленого кольору, а нижня біла або рожевувата, внутрішня поверхня стегна червоно-коричнева.
Але найбільша серед квакш – це кубинська, що досягає 14 см у довжину. Тіло незграбне, голова широка. Забарвлення буре або зеленувато-коричневе з темним розмитим малюнком. Черево без плям, білувате.
Цікаво про деяких квакш.
- Квакші можуть без шкоди для себе втрачати 25–35 % ваги і поповнювати втрату вологи, занурюючись у воду.
- Яскравоокі квакші не вміють ні стрибати, ні плавати, а впавши у воду гинуть.
- Особливі шкірні залози квакші-філомедузи виробляють подібний на віск секрет. Тому її шкіра водонепроникна, і крапельки води скочуються з неї.
- В Америці живуть сумчасті квакші – „земноводні кенгуру”.
- Квакша-коваль облаштовує для своїх нащадків спеціальні басейни на зразок кратера вулкана, в якому відкладає ікринки.
- Стрибок квакші розміром менше 2 см сягає 75 см у довжину, а сіро-плямиста квакша розміром 3 см плигає аж на 1,5 м!
- Свистяча квакша, що живе у Північній Америці може підвищувати концентрацію глюкози в області головного мозку та серця, завдяки чому вона не замерзає. За мінусової температури вона виживає впродовж 3 діб, у той час як майже половина рідини в її тілі перетворюється на лід!
- Кубинські квакші дуже неохайні. Якщо їх тримати в тераріумі, то за ніч він стає таким брудним, що необхідно кожного ранку чистити. Можливо, деревний спосіб життя квакш потребує певних умов для їх утримання.