Пошук:
Автор Pavlenko | 22 ноября 2014 | Коментарів: 0 | Переглянуто 2641
Рубрика: Корисна інформація / Тваринний світ

Тридакна - молюск, що "вирощує у своєму тілі сад"

Кожен континент має своїх особливих мешканців: там, де живуть білі ведмеді - не живуть колібрі; там, де живуть краби – не живуть хамелеони. Такий список можна продовжувати до безкінечності, але мова піде про ті місця, де живуть надзвичайно цікаві двостулкові молюски – тридакни, яких у водах України не побачиш. 

Хто ж така тридакна? Більшість про неї чули, але чи бачили? Півстоліття назад у літературі можна було зустріти інформацію, що у морях живуть страшні молюски-монстри, що мають здатність «відкушувати» частини тіла людей, які від необережності торкалися до стулок цих водних тварин. Тоді ці стулки відкривалися і защипували у собі, наприклад, ногу чи руку. Про яких представників типу Молюски це повідомлялось?

Вивчаючи на уроках біології цих незвичних тварин, ми можемо лише здогадатися, що мова йде лише про велетенського двостулкового молюска – тридакну. Вони є мешканцями теплих і мілких індійсько-тихоокеанських коралових морів, і є невід’ємною частиною коралових рифів, трапляючись не глибше 10-15 метрів. У значній кількості ці велетні зустрічаються в районі Великого Бар'єрного рифа. Живе цей молюск близько 100-300 років.

Черепашка тридакн може досягати до 2-х метрів у довжину, і важити до 200 кілограмів. Такими розмірами і вагою тридакни завдячують, як не парадоксально, мікроскопічній одноклітинній водорості Симбіодініуму. Замешкуючи тканини мантії Тридакни, Симбіодініум забезпечує молюска їжею, а той, у свою чергу, захищає водорість масивними стулками черепашки. Саме така взаємовигода – симбіоз (мутуалізм), супровокувала еволюцію колись рухливих предків Тридакн до осілого способу життя і виникнення надмасивних черепашок.

Тридакни міцно закріплені спинною стороною у вапнистому тілі коралового рифу, таким чином, що отвір між їх стулками завжди повернений до неба. Висовуючи барвисту мантію із черепашок, велетенський молюск підставляє сонцю населені водоростями тканини. Там відбувається фотосинтез і утворення цукрів, які й слугують живленням для Тридакни. Часом, коли море відступає разом із відпливом, велетенські стулки черепашок тридакн, під палючим тропічним сонцем, покірно чекають на повернення води.

Мантії тридакн досить барвисті і ця барвистість зумовлена шаром особливих клітин – іридоцитів, які й надають тварині кольору. Зрідка, трапляються тридакни позбавлені іридоцитів, тоді вони мають бруднувато-коричневий колір мантії, зумовлений пігментами водоростей Симбіодініумів.

А.Заморока повідомляє, що розфарбовані у найрізноманітніші кольори мантії тридакн, від ультрамариново-синього до помаранчево-вогненного,Тридакна - молюск, що "вирощує у своєму тілі сад" надають рифам багатства і довершеності. Однак, ці барвисті мантії – не просто забаганка природи, а результат кропіткого природного добору і тривалої мільйонолітньої спільної еволюції молюсків і одноклітинних водоростей. Це справжній сад, вирощений тридакнами у середині свого тіла. Невблаганний природний добір залишав шанси на виживання тільки тим молюскам, що ліпше захищали себе і свій сад із водоростей від хижаків.

Вчених давно цікавило, чому у тридакн існує барвистий іридоцитовий шар. Традиційно, висловлювалось два припущення, що доволі просто його пояснювали. З однієї сторони, вважали, що яскрава колорованість мантії призначена для спілкування і сиґналізування між молюсками, тому що природодослідники вважають, що у тридакн по краях мантії, містяться сотні «очей». Смішно, але цікаво. Це пов’язано з тим, що по краях мантії знаходиться значна кількість крихітних лінзок, які фокусують розсіяне у воді світло. З іншої сторони, припускали, що яскраве забарвлення допомагає молюску маскуватися на такому ж барвистому рифі.

Іридоцити дуже активно відбивають видиме світло у зеленому та жовтому спектрах, а поглинають у синьому і червоному. Це парадокс, адже водоростям, що живуть під іридоцитовим шаром, для фотосинтезу необхідне світло саме синього та червоного спектрів. Детальні дослідження феномену виявили ключ до його розгадки.

Іридоцити мають сферичну форму і у діаметрі досягають близько 8 мікрометрів, що приблизно у 100-200 разів більше довжини хвиль видимого світла (400-750 нанометрів). З цієї причини іридоцити не можуть виступати лінзами-концентраторами світла для водоростей під ними. Проте, водорості розміщені не хаотично у тканині, а скупчуються саме у колонці під плямами барвистих клітин молюска. Виявилось, що клітина іридоциту має високо структуровану і спеціалізовану внутрішню будову. Практично увесь її вміст займають шари із мембранних платівок заповнених білком і перемежованих прозорою цитоплазмою. Кожен із таких шарів завтовшки близько 100 нанометрів. Іридоцити орієнтовані так, що платівки у їх цитоплазмі завжди перпендикулярні до променів світла, які падають на поверхню мантії.

Така незвична будова клітин дозволяє перерозподіляти потік сонячного світла, відділяючи від нього малопридатні для фотосинтезу хвилі у зеленому та жовтому спектрах і скеровувати до водоростей найбільш продуктивні хвилі світла. При цьому створюється захист від ушкодження водоростей інтенсивною сонячною радіацією, а також максимально ефективно використовується світловий потік для фотосинтезу.

Час і еволюція настільки добре відшліфували взаємовигоду Тридакн і Симбіодініумів, що ні молюски, ні водорості, уже не можуть існувати одне без іншого. Вони – єдиний організм, злагоджений мільйонами поколінь і природним добором.

Місцеві жителі використовують масивні черепашки тридакн як пристосування для зберігання води. Раковини ці досить важкі. Вага тільки однієї стулки може досягати 125 кг. Тому у літературі і зустрічаються відомості про те, що ці молюски не один раз були причиною загибелі людей: коли плавець необережно потрапляв рукою або ногою в таку раковину, то вона несподівано закривалася, і людина не могла звільнитися. Адже з біології молюсків відомо, що їхні м’язи-замикачі досить міцні. Важко відкрити, навіть, просту жабурницю, а то тридакна. Щоб розкрити тридакну, треба просунути в раковину руку з ножем і обрізати ці м'язи. Тому у ловців перлів в руці був завжди ніж. 

Крім усього раковини тридакн люди використовували, навіть, як гроші. Жителі Океанії випилювали з раковин невеликі чашечки, якими розплачувалися за покупки. За одну таку чашечку можна було придбати свиню чи кілька сотень кокосів.

У 1956 р. у Японії була знайдена тридакна довжиною 115 см і масою 333 кг. Вчені, які вивчили цей екземпляр у серпні 1984 р., припустили, що за життя тридакна важила 340 кг. Ось вам і молюск, інша назва м’якун. Цікавий м’якун, правда?!

скачать dle 10.3фильмы бесплатно


Подібні публікації:
Морський слизун – фотосинтетик у світі тварин? Морський слизун – фотосинтетик у світі тварин?
 Часто цих тварин називають «слимаками на сонячній енергії» та «листям, що повзає» за їхню здатність засвоювати...
«Очі» водоростей ?! «Очі» водоростей ?!
 До появи електронного мікроскопу про стигму було відомо небагато. Та електронний мікроскоп набагато розширив знання про це вічко. З його...
Типи морфологічної структури тіла водоростей Типи морфологічної структури тіла водоростей
 На відміну від вищих рослин, що характеризуються листостебловою будовою, водорості виявляють морфологічну різноманітність. Тіло водоростей може...
Вирішення проблем плавучості у водних організмів. Вирішення проблем плавучості у водних організмів.
У радіолярій, веслоногих ракоподібних та їхніх личинок є вирости, які збільшують поверхню організму, а цим і силу тертя об воду, що призводить до...
Характерні особливості будови тварин типу Молюски Характерні особливості будови тварин типу Молюски
Матеріали про Характерні особливості будови тварин типу Молюски допоможуть учням систематизувати знання про загальні ознаки цих тварин та класи...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓