У водоростей, в основному одноклітинних, на передньому кінці тіла часто можна спостерігати невелику, але досить помітну пляму, завдяки інтенсивно-червоному чи яскраво-оранжевому її забарвленню. Залежить воно від скупчення тут великої кількості каротину. Ця пляма носить назву стигма або вічко.
У енциклопедії стигма означає світлочутлива органела клітини найпростіших організмів, наприклад евгленових.
Що ж це за така цікава складова клітин?
В одних водоростей: зелених, золотистих, бурих, деяких жовто-зелених стигма розміщується у хлоропластах, а у евгленових та панцирних – за межами хлоропластів, у безпосередній близькості від рухового апарату клітини. У евглени світлосприймаючою частиною вічка є не скупчення пігменту, як у стигми, а парафлагеллярне тіло - потовщення базальної частини рухомого джгутика, що містить високовпорядковані стопки мембран.
До появи електронного мікроскопу про стигму було відомо небагато. Та електронний мікроскоп набагато розширив знання про це вічко. З його допомогою були розкриті таємниці будови та особливості досить тонкої організації, які свідчать про існування стигм різного ступеня складності.
Основу стигми складають щільні, різного діаметру пігментовмісні глобули, що містять пігмент гематохром, який виконує роль світлової ширми, а саме регулює кількість світла, що потрапляє на хлоропласти. В умовах інтенсивного освітлення пігмент накопичується в периферійній частині клітини і затінює собою хлоропласти. Клітина при цьому забарвлюється в різні відтінки червоного кольору. При ослабленні освітленості пігмент переміщається до центру клітини, і водорості стають яскраво-зеленими.
Кількість глобул може бути від кількох одиниць до кількох десятків, що розміщені щільними рядами. Такий тип будови стигми вважається досить примітивним. Ознакою ускладнення стигми вважається згрупування по 3-5 глобул у комплекси, обмежені один від одного тонкою мембраною, що найкраще помітна у евгленових водоростей. Але найскладнішою є організація стигми у деяких панцирних джгутикових, оскільки крім комплексів глобул у них наявне пластинчасте тіло. Воно складається із цілої серії паралельно розміщених, поєднаних між собою сплющених мішечків, кількість яких може досягати до 50 штук. Останні з цих мішечків переходять у найближчі канальці ендоплазматичної сітки. Крім того, кожен мішечок у них складніший ніж у евгленових, так як складається не з одного, а з двох рядів глобул, проміжок між якими заповнений зернистою речовиною, і оточені вони не однією, а двома мембранами.
Серед панцирних джгутикових є організми, що мають досить складну стигму, що являє собою багатокомпонентну систему куди входять: лінзоподібне тіло, ретиноїд – тіло, заповнене фібрилами та щільні глобули. Таким чином, світло, потрапляючи на лінзу фокусується, а потім сконцентрованим пучком посилається через ретиноїд на глобулу, тобто приходить туди у перетвореному вигляді.
Основною функцією стигми вважають уловлювання і перетворення світла, необхідного для певної орієнтації тіла водорості у просторі. При русі організму стигма допомагає регулювати положення клітини таким чином, щоб промінь світла падав на хлоропласт під певним кутом. На думку різних вчених, складність чи спрощеність якоїсь конструкції не завжди є показником досконалості, раціональності та надійності у роботі. Це пов’язано з тим, що багато водоростей, які не мають стигм, прекрасно орієнтуються і реагують на світло.
Таким чином, стигма або вічко - внутрішньоклітинний органоїд, наявний у багатьох протистів, в тому числі одноклітинних джгутикових водоростей. Наявність стигми обумовлює здатність організму до фототаксису. Отже, стигма входить до складу світлопошукової системи – унікального апарату рухливих водоростей.
скачать dle 10.3фильмы бесплатно