Чого тільки не почуєш про рослини? Але причому тут до них балістика, адже – це наука, яка вивчає процеси, які виникають при пострілі під час руху кулі в каналі ствола зброї.  Баліст походить від грецького слова «балло» , що означає «кидати». Виходить, що рослин прирівнюють до зброї або куль. Звичайно, в природі все підлягає порівнянням, тому у деяких рослин плоди можуть вистрілювати. Як же це відбувається? 

Мова піде про сухі розкривні плоди, які вивчаються у шкільній програмі з біології. Особливістю їхньої біології є те, що ці плоди, розкриваючись, розкидають насіння в різні сторони і на різні відстані. Наприклад, плід біб, який мають бобові рослини: горох, квасоля, соя, розкривається двома стулками, до яких прикріплені насінини. Двома стулками розкривається й плід стручок: у капусти, гірчиці, редьки. Однак насінини у стручка кріпляться не до стулок, а до плівчастої перетинки, яка поділяє порожнину плода на дві частини. До розкривних плодів належить і коробочка, всередині якої міститься багато насінин. Коробочка може розкриватися різними способами. У блекоти після дозрівання відпадає кришечка, у маку на верхівці виникають отвори, у дурману - численні поздовжні щілини, через які і розкидаються насінини.

Балістами чи артилеристами називають деяких рослин із розкривними плодами тому, що вони викидають і вистрілюють своє насіння не тільки в різні сторони, але і досить точно в ціль. Стулки зрілого бобу жовтої акації - карагани здаються на дотик міцними, але достатньо легко здавити їх пальцями, і вони швидко згорнуться в дві довгі спіралі, розкидавши ув'язнені всередині плоду насінини. Таким же способом розкриваються плоди розрив-трави. Спеціальні пристосування до самопоширення мають також такі рослини, як грабельки, вівсюг, ковила  

Лучна герань має цікаві, незвичні, і навіть, хитромудрі пристосування до метання насіння – пружинний механізм. Плоди мають вигляд стовпчиків, які стирчать вгору, неначе довгі дзьоби лелек. У суху погоду, особливо при випадковому дотику, зовнішні шари стовпчика раптово скручуються пружинкою. Поки плоди дозрівають, довгі хвости насіння залишаються прямими, але в міру висихання вони закручуються в пружину. В певний момент за допомогою цього пружинного механізму насіння «вистрілює» і потрапляє в землю, де спіральні хвости продовжують рухатись, всвердлюючись в ґрунт, поки не закріпляться досить глибоко, щоб дати початок новому поколінню буровиків. Отже, спіральний хвіст допомагає насінню заякоритись і не полетіти далі з наступним поривом вітру. Нижній кінець кожної пружинки розширений у невелику «ложечку», в якій знаходиться маленьке чорне насіння. Розкидання насіння у цієї рослини відбуваається так, що виходить своєрідна катапульта. Пружинка з ложкою на кінці розкидає насіння далеко від материнської рослини, навіть, до 2-3 м.

Безліч довговолосих дрібних насінин рожевого зніту легко розносяться вітром на великі відстані. З площі цієї рослини в 1 га може вилетіти «пухнастий десант» з чотирьох мільярдів насінин.

Цікаво спостерігати за садовою фіалкою. Поки її коробочки незрілі, вони ліхтариками поникають на довгих квітконіжках. Але як тільки приходить пора дозрівання, ці ліхтарики підводяться, розкриваються трьома човниками, і насіння стрімко вилітають з них, неначе видавлюються підсихаючими стулками.

Миколайчики польові являють собою сизу колючу кулю на тонкому стеблі. Сильний осінній вітер обламує сухе стебло рослини, і ця куля пускається в довгу подорож по степу, розсипаючи по дорозі насіння. Катаючись, вона збирає соломинки, палички та гілочки, поступово формуючи великий клубок – перекотиполе.

Вигнуті плоди календули польової по формі нагадують кігтики птахів, за що рослину називають нагідками. В різних частинах квітки дозрівають різні плоди: зовні – серповидні, носаті, з довгими шипами; всередині – дугоподібні і роздуті; в центрі – кільцеподібні. Носаті – найбільші та найважчі – чіпляються шипами до шерсті тварин і долають таким чином великі відстані. Кільцеві – маленькі та легкі, – їх здатні переносити навіть мурашки. Але при незначному дотику, ці сухі плоди можуть розлітатися далеко від рослини.

Всі чули про таку рослину як недотрога, вірніше недоторка. Це рослина тінистих і вологих місць, найближчий родич кімнатного бальзаміну. Влітку на його м'ясистих соковитих стеблах з'являються витончені жовті квіти, що віддалено нагадують квіти ротиків - лев'ячого зіва. Потім їх змінюють довгасті, в декількох місцях роздуті плоди. Ось вони-то і дали назву рослині. Ледь хто-небудь зачепить їх, як стінки плоду негайно ж пружно скручуються, вистрілюючи липкі насінини навздогін тому, хто порушив їх спокій. Відстань, на яку розкидаються насінини десь до 1 м.

Боби карагави і катапульта герані розкидають плоди подібно, але в той же час зовсім відмінно від плодів недоторки.. Герань і карагана бомбардують своїм насінням, коли стулки плоду підсихають і, різко зменшуючись в розмірах, скручуються. У недоторки все навпаки. Усередині плоду знаходиться декілька шарів ніжних клітин, частина з яких до моменту дозрівання переповнюється клітинним соком настільки, що тиск у них насилу стримується стінками плоду. Досить трохи помітного струсу - і цей тиск буквально розриває плід на частини, звільняючи насіння. 

У іншої рослини тінистих хвойних лісів - кислиці - під тиском набухлої тканини різко заломлюються стулки коробочки, насіння отримують поштовх і розлітаються в різні сторони. Відстань, на яку летить насіння, досить далеко в порівнянні з розмірами самої рослини. але все це не може, звичайно,  зрівнятися з потужною катапультою тропічної баухинії пурпурової - дерева з родини бобових. Її насіння падають на відстані 15 м від батьківської рослини. 

Якщо з рослин, які розкидають своє насіння, необхідно зібрати урожай, то їхні плоди треба збирати, не чекаючи, поки вони зовсім висохнуть. Інакше вони розкриються, розкидають насіння, і врожай буде втрачений.

Отже, рослини, як люди, проявляють вражаючу вигадливість у справі розмноження та завоювання нових територій. Способи розповсюдження їхнього насіння різноманітні. Проте який би спосіб не обрала рослина, багато що залежить від того, наскільки вправно вона його використовує.