Основною ознакою всіх рослин, звичайно, є листки, у яких здійснюється найважливіший процес – фотосинтез. Завдяки йому рослини є продуцентами, тобто по великому рахунку саме вони дають первинну продукцію для життя всіх інших організмів на планеті. А якщо листки у рослин надзвичайно дрібні, чи можуть вони здійснювати свою функціональну діяльність у повному обсязі? Наприклад, мохоподібні мають дрібні несправжні листки - філідії. Вони сидячі, прості, цільні, по краю можуть бути зубчастими і тільки дуже рідко глибоко розділеними.
 На стеблі листя розташовані почергово або по спіралі, утворюючи дворядне або багаторядне листорозміщення. Тому за розташуванням на стеблі розрізняють листя низові, серединні (стеблові) і покривні. Закладаються листки у висхідній послідовності. Зростання їх починається з ділення двосторонньої верхівкової клітини, від якої відокремлюються сегменти з двох сторін. Після припинення верхівкового росту листя досягають кінцевого розміру за допомогою вставного росту.
 Низові листки редуковані, лускоподібні. Вони розвиваються в нижній надземній, а у деяких мохів у підземній частині стебла.
 Стеблові листки розташовані вище низових, переважно в середній і верхній частинах стебла. Листкова пластинка частіше одношарова, інколи дво - або багатошарова. Клітини пластинки зазвичай багаті хлоропластами і виконують функцію фотосинтезу. Жилка, якщо вона розвинена, зазвичай проходить посередині листа і складається з товстостінних, витягнутих клітин. Крім механічної ролі, вона забезпечує проведення поживних речовин і води.
 Покривні листки оточують гаметангії і зазвичай відрізняється від стеблових розмірами, формою, часто анатомічною будовою, а іноді - забарвленням і консистенцією. Листки, що оточують архегонії називають перихеціальними, а ті, що оточують антеридії - перигоніальними.
 У мохів вся листкова пластинка рідко буває побудована з однакових клітин. Якщо верхня частина листка складається з паренхімних дрібних товстостінних клітин, зазвичай округлих або кутастих (квадратні і шестикутні), майже рівної довжини і ширини, а клітини основи листової пластинки прозенхімні - вузькі, витягнуті в довжину з загостреними, що заходять один за одного кінцями. Вони більші і різко відрізняються від верхніх за формою.
 Крім різноманітної будови, клітини листків мохів відрізняються за функціями. Наприклад, листя сфагнуму складаються з двох типів клітин:
- живих – довгих і вузьких, зелених за кольором, які фотосинтезують, бо містять хлорофіл;
- мертвих, безбарвних, позбавлених протопласта, що здатні активно накопичувати і утримувати велику кількість води, яка в 30-40 разів перевищує масу самого моху. Хлорофілоносні клітини розвинені у великій кількості, вони оточують собою водоносні. Водоносні клітини мають спіральні й кільчасті потовщення і пори - отвори в зовнішніх оболонках. Тобто живі клітини асиміляційні, а мертві – водоносні.
 У деяких видів тропічних мохів в середній частині багатошарового листка розташовано від одного до трьох шарів хлорофілоносних клітин. Майже у всіх інших видів вони з усіх боків оточені водоносними клітинами з невеликою кількістю пор переважно в основі листка.
 Внутрішня будова листків більшості видів зелених мохів досить проста. Найчастіше листова пластинка одношарова, і тільки в області жилки багатошарова, однак у деяких видів листя має досить складну будову. Прикладом цього може бути зозулин льон. Листя його з нижньої сторони покриті епідермою з товстостінними клітинами. Над епідермою розташовуються сильно потовщені клітини механічної тканини, а над ними - тонкостінна паренхіма. Від неї перпендикулярно вгору відходять одношарові пластинки, які тягнуться поздовжніми рядами уздовж усього листка (тільки самий край листа їх позбавлений їх).
 У центрі всіх листків зелених мохів проходить жилка, яка складається з прозенхімних клітин двоякого роду: одні з них сильно обводнені, а цитоплазма розташовується тонким шаром. Основна функція цих клітин полягає в проведенні води. Інші клітини, що проводять органічні речовини, багаті цитоплазмою і нагадують ситоподібні клітини. В одних видів жилка закінчується біля основи листка, в інших вона входить в стебло. Стан листків в основному залежить від тургору. У сиру погоду вони заповнені водою. Внаслідок цього жилка, вбираючи вологу, розбухає і витягується, а разом з нею розтягується листкова пластинка. У суху погоду відбувається зворотне - жилка підсихає, втрачає свій натяг, згинається всередину, а з нею згинається і сам листок.
 За формою листя також різноманітні. Надзвичайно різні краї листків. Загорнуті і відвернуті краї створюють мікроскопічні порожнини, де і утримується капілярна вода. Загорнутий край листа, властивий мохам, що мешкають в умовах періодичної посухи, виконує ще й захисну функцію, оберігаючи листки від висушування.
 Отже, конфігурація листової пластинки має велике біологічне значення  - в перерізі вона найчастіше буває жолобчаста, хвиляста, складчаста і дуже рідко плоска. Поверхня листа часто покрита сосочками, що додають листку бархатистість. Мізерні промені світла потрапляють на нерівну поверхню листа, частково відбиваються і падають на інший листок, від нього - на третій. В результаті один сонячний промінь може досягти поверхні декількох листків. Подібний відбивний ефект створюють крайові безбарвні клітини, які у багатьох видів утворюють білуватий ободок.
 Анатомічна будова листка нерідко перебуває в прямій залежності від умов зростання. Наприклад, у мезофітних умовах листкова поверхня гладка, середня жилка злегка видається за межі листкової пластинки, у рослин того ж виду, що виростають в умовах нестачі вологи, жилка значно видається у вигляді довгої щетини, покритої гігроскопічними волосками. У пустельних видів не тільки виступаюча жилка, але і вся поверхня листка густо покрита волосками, які здатні поглинати вологу з атмосфери.
 І, звичайно, незаперечним фактом є те, що відмерлі листки деяких видів мохів утворюють торф.
 Таким чином, листки мохів бувають різними за формою і розміром. Зазвичай вони складаються всього з одного шару клітин, але у деяких видів по краях наявні кілька шарів. Якщо присутня середня жилка товщиною в кілька клітин, то вона доходить до вершини або жилка є подвійною і короткою. У деяких видів на ній утворюються пластинчасті або стовпчасті вирости. Форма листкових пластинок буває округлою, овальною, ланцетною, довгастою, лінійною, а їхній край може бути цільним або зубчастим, плоским або згорнутим. Всі ці ознаки досить видоспецифічні і використовуються в таксономії.