Кожен з нас багато разів брав у руки листки різноманітних рослин. Всі вони відрізняються за багатьма ознаками, але сьогодні мова піде про провідну систему листків – жилкування. У підручнику з біології для загальноосвітніх шкіл про жилкування сказано не так вже й багато, тому більшість учнів знають, що це характер малюнка на листковій пластинці, створеного провідними пучками, особливо добре вираженого на нижній його стороні.
 Нерідко, знайшовши на землі окремий листок рослини, за характером жилкування можна визначити, до якого роду, а іноді навіть виду він належить. Жилкування у листків відрізняється дуже великою різноманітністю, і у різних груп квіткових рослин має свої характерні ознаки. На цю обставину вже давно звернули увагу вчені. Тому не випадково, що класифікацією типів жилкування і розробкою спеціальної термінології для її опису зайнявся австрійський палеоботанік К.фон Еттінгсхаузен.
 Провідна система листків квіткових рослин являє собою досить складну картину, в якій більш-менш ясно виділяються жилки різного порядку розгалуження. Жилки першого порядку - це товсті, головні жилки. У листках з перистим жилкуванням це середня жилка, що є безпосереднім продовженням паростка. У листках з іншим типом жилкування - це кілька жилок, які відходять від верхівки паростка. Від первинних жилок відходять більш тонкі вторинні жилки, які відгалужуються вже від вторинних жилок, а також безпосередньо від первинних і називаються третинними жилками. Далі можуть бути жилки четвертого, п'ятого і навіть наступних порядків, утворюючи складну мережу, яка густо покриває всю листкову пластинку.
 Жилки першого порядку (первинні жилки) аналогічні магістральним лініям міської водопровідної мережі, які транспортують воду транзитом у віддалені райони, а всі інші жилки подібні до розподільної мережі, що подає воду до окремих будинкових відгалужень. Бувають листки з однією, двома або кількома магістральними лініями. Завдання транспорту води і поживних речовин технічно вирішується у них по-різному.
 Листя більшості дводольних характеризуються жилкуванням з однією головною магістральною лінією. Це перистожилкуваті або перистонервові листки (від лат. нерва - жила, нерв). Бічні або вторинні жилки відходять від первинної жилки під більш-менш гострим, рідко прямим кутом.
 Залежно від екологічних умов середня жилка, а також черешок бувають розвинені в більшій чи меншій мірі. Посилення середньої жилки пов'язано із збільшенням її ролі як головної магістральної лінії, а посилення черешка пов'язано з підвищенням його механічних функцій. Потужний розвиток середньої жилки і черешка особливо характерно для вічнозеленого листя, дерев тропічних і субтропічних дощових лісів. Листки цих рослин зазвичай великі і важкі, тому й забезпечені потужним черешком, який має більш-менш циліндричну форму.  Потужні черешки, так само як потужні середні жилки, є хорошими пружинами, що працюють на вигин, що дає їм можливість робити ефективний опір таким динамічним впливам, як пориви вітру, удари дощових крапель під час злив та інших несприятливих погодних умов.
 Бічні жилки у листків з перистим жилкуванням ведуть себе по-різному. У деяких випадках бічні жилки тягнуться прямо до краю пластинки і закінчуються тут в кінцях зубчиків, виїмках або навіть виступають у вигляді щетинок чи остюків - це так зване перистокрайове жилкування. Воно зустрічається, наприклад, у каштана, бука, ліщини, вільхи, берези і багатьох інших рослин. Інакше поводяться бічні жилки в листках з перистопетлеподібним жилкуванням. Вони направляються до краю листкової пластинки, але ще не досягнувши її загортаються дугою вперед, з'єднуючись з наступною передньою бічною жилкою, утворюючи з нею петлю. Перистопетлеподібне жилкування характерне для досить великого числа дводольних рослин.
 Розрізняють також перистосітчасте жилкування, при якому жилки другого порядку у напрямку до краю листкової пластинки в результаті повторного розгалуження поступово утворюють все більш густу мережу, а густі петлі тут відсутні. Таке жилкування добре виражене у барбарису, верби, рододендрона, груші, яблуні, айви.
 Ще більш різноманітні типи жилкування з двома і більшим числом магістральних ліній. Серед дводольних, широко поширені листя з так званим пальчастим жилкуванням. Первинні жилки відходять радіально від однієї точки або біля самої основи пластинки. Прикладом такого жилкування можуть служити листя багатьох видів клена. Це пальчастокрайове жилкування, наприклад у платана, винограду. У широкому сенсі слова до пальчастого типу можна віднести жилкування ряду щитовидних листків наприклад: лотоса, рицини, настурції та інших.
 Від типового пальчастого жилкования відрізняється пальчастовершинне жилкування при якому з трьох або більше первинних жилок біля основи пластинки чи трохи вище розходяться бічні, які іноді бувають розвинені дещо слабше середньої. Направляються вони до краю листка, але не доходячи до нього, згортаються у вигляді дуги до верхівки і там губляться. Таке жилкування характерне для багатьох дводольних і деяких однодольних.
 Особливим типом жилкування, відмінним як від пальчастого є дугове жилкування. Первинні (головні) жилки вступають по кілька і завжди більш-менш окремо до листкової пластинки, причому зовнішні з них прямують паралельно краю пластинки. Багато з бічних первинних жилок не досягають вершини пластинки і приєднуються до сусідньої жилки. Вторинні жилки, також тонкі і ніжні, що їх часто не можна помітити неозброєним оком, утворюють завжди перемички (так звані комісуральні жилочки), що з'єднують в поперечному напрямку сусідні головні жилки. Подібне жилкування ми зустрічаємо у багатьох однодольних.
 До дугового типу морфологічно дуже близьке жилкування, відоме під не цілком вдалою назвою паралельного. Первинні жилки (дві або більше) входять самостійно з листкової піхви в основу листкової пластинки і йдуть далі більш-менш паралельно до верхівки листка, де й змикаються. Як і у листя з дуговим жилкуванням, паралельні первинні жилки з'єднані прямими або косими перемичками. Існують переходи від дугового до паралельного типу жилкування. Типове паралельне жилкування можна бачити у багатьох лілійних, орхідних, осок і особливо злаків, а рідко у деяких дводольних.