Лишайники – група живих організмів, вегетативне тіло слань або талом яких утворене двома організмами:
-         мікобіонтом, тобто грибом;
-         фікобіонтом, тобто ціанобактерією чи водорістю. Їх називають симбіотичними організмами, так як гриб і водорість співіснують разом надаючи один одному певну користь.
         За дослідженнями вчених фікобіонт поставляє мікобіонту органічні речовини, а отримує від нього воду із розчиненими мінеральними солями. Крім цього гриб захищає фікобіонт від висихання.
Лишайники цікаві організми ще й тим, що здатні отримувати поживу не лише з грунту, але із повітря, атмосферних опадів, вологи роси і туманів, часток пилу, тобто всього, що осідає на слані. Тому ці симбіотичні організми мають унікальну здатність існувати у зовсім несприятливих умовах, непридатних для існування інших організмів – на голих скелях, на камінні, на дахах будинків, на парканах, на корі дерев, і навіть на склі.
Мікобіонт відрізняється специфічністю, тобто входить до складу лише одного виду лишайника. Фікобіонтами лишайників частіше бувають синьо-зелені водорості – ціанобактерії, а рідше нитчасті водорості.
Слань лишайників зазвичай сірого, темно-бурого та світлого кольору. За віковим показником вони довгожителі – можуть існувати десятки і сотні років. Але приріст слані щороку незначний – 0,5-0,7 мм на рік.
За зовнішнім виглядом лишайників поділяють на:
а) накипні;
б) листуваті;
в) кущисті.
80% від загальної кількості видів складають накипні. Талом цих лишайників має вигляд тоненької шкірочки, яка міцно і щільно зростається із субстратом та невіддільна від нього. Більш високоорганізованими є листуваті лишайники, що мають вигляд лусочок або пластинок, що прикріплюються до субстрату пучком гіф. Кущисті види являють собою кущики, що утворені тонкими розгалуженими ниточками чи стовбурцями, які прикріплюються до субстрату своїми основами.
За анатомічною будовою всі лишайники поділяються на гомеомерні та гетеромерні. У гомеомерних слань має вигляд пухкого сплетіння гіфів гриба, серед яких більш-менш рівномірно розміщуються клітини фікобіонта. Гетеромерна будова характеризується наявністю у слані диференційованих шарів: верхньої та нижньої кори, шару фікобіонта та «серцевини». Кожен шар виконує свою певну функцію. На думку ліхенологів такий морфологічний тип лишайника має найбільш високоорганізоване вегетативне тіло і характерний для більшості листуватих і кущистих лишайників.
Розмноження у лишайників відбувається вегетативним шляхом – частинами слані, а також особливими спеціалізованими утвореннями – соредіями та ізидіями.
Таким чином стає зрозуміло, що лишайники настільки своєрідна група організмів, що у вчених дотепер не існує єдиної точки зору щодо їхнього місця у системі органічного світу. Згідно першої точки зору лишайники – це самостійний таксон, а згідно другої – це біологічна, а не систематична група. Прибічники першої точки зору виділяють ряд ознак, властивих лише лишайникам:
- наявність специфічних життєвих форм, що відсутні у грибів та водоростей – накипні та кущисті слані;
- здатність рости на субстратах, непридатних для росту рослин;
- специфічний спосіб розмноження як симбіотичного організму за допомогою соредій та ізидій;
- повільний ріст протягом життя;
- особливий тип метаболізму, в результаті якого утворюються специфічні лишайникові кислоти, що відсутні у грибів та водоростей.
Прибічники другої точки зору відносять лишайників до відповідних груп грибів, розглядаючи їх як лихенізовані гриби. Вони грунтують своє твердження на формоутворюючій ролі мікобіонта у слані.
Вважати лишайники самостійною систематичною групою можна завдяки тому, що:
-         лишайникам властиві дві важливі ознаки – автотрофний тип живлення та необмежений, хоч і незначний ріст вегетативного тіла протягом сотні років;
-         гриб, що входить до складу лишайника, якщо відокремити, існувати самостійно не зможе; фікобіонти на відміну від мікобіонтів як представники рослинного світу можуть жити самостійно.
За дослідженнями вчених лишайники не можуть існувати у тих місцях, де повітря забруднене шкідливими речовинами. Їх не побачити у великих містах, поблизу різних фабрик та заводів. Отже, їх можна вважати живими індикаторами забрудненості повітря.
Крім всього сказаного, лишайники здатні накопичувати сонячну енергію та утворювати органічні речовини в місцях, недоступних іншим живим організмам. Вони розкладають органічні речовини, і цим беруть участь у колообігу речовин в біосфері. Велике їхнє значення і в ґрунтоутворенні, адже вони поступово розчиняють та руйнують гірські породи, на яких поселяються і за рахунок розпаду слані відбувається формування грунтового гумусу. Таким чином, лишайники створюють умови для інших, більш досконалих і складних організмів, і рослин, і тварин.
У господарській діяльності людини важливу роль відіграють кормові лишайники, це по-перше ягель, яким живляться північні олені, морали, косулі, лосі. Деякі види лишайників вживають у їжу, використовують у парфумерній промисловості для одержання ароматичних речовин.