Від найдавніших часів до сьогодення цибулю використовували різні народи світу – в Європі, в Азії, в Африці та Америці. Вона має універсальні властивості – це і овоч, і спеція, і прянощі, і ліки … У сиву давнину цибулю вважали оберегом «від чорного ока» та культовою рослиною.
Як культурна рослина, цибуля служить людині ще з печерних часів. Згадки про види цибулі вже зустрічаються у клинописних текстах давніх шумерів та єгипетських папірусах. Численні літературні документи й твори Давнього Єгипту, Греції, Риму свідчать про популярність цибулі. Вона використовувалась не лише як харчова чи лікарська рослина, а як атрибут релігійних обрядів, ритуалів, магічних дій та для муміфікації. Про це свідчать написи у храмах, на статуях і надгробках. За давніми свідченнями великі цибулини дарували під час банкетів на честь богів, підносили як весільні дарунки.
Найпоширеніший вид сьогодні – це цибуля городня. До Європи вона потрапила за допомогою купців, хоча батьківщина її невідома. Відомо тільки, що для будівників єгипетських пірамід, цибуля була одним із головних продуктів харчування. Вона була основною їжею для населення Середньої, Малої Азії та середземноморських країн. Зображення городньої цибулі поруч із м’ясом, хлібом, виноградом, фігами та вином зберегли нам давні грецькі майстри. У писемних документах 260-80 років до н.е. уже містяться рекомендації щодо вирощування цибулі та відомості про різні сорти. Римський полководець Ксенофонт запровадив цибулю городню до щоденного раціону своїх воїнів, тому що їй приписували здатність відновлювати сили і енергію. Ще римляни цінували цибулю як засіб, що проганяє душі померлих, хоча інші народи вважали цибулю небезпечною для людини, тому що її неприємний запах приваблює злих духів.
Щоб не говорили про цибулю, але вона поширилась скрізь: у Франції, у Іспанії, у Португалії, у Німеччині, у Англії, у Росії…
Крім городньої цибулі ми вирощуємо ще такі види як порей, шалот, багатоярусну, батун, різанку, кущівку…
Порей використовували також і єгиптяни, і римляни, і греки. Території, на яких вирощували порей називали поринами. У нашій місцевості порей можна не викопувати на зиму, вона не вимерзає, отже слугує цілорічно. Довгі ланцетоподібні листки порею розташовані віялом, а цибулин майже не утворює. Їстівна частина – це біла, ніжна основа несправжнього стебла і молоді листки.
Шалот до Європи привезли хрестоносці. Цей вид різкіший на смак від цибулі городньої. Особливості шалот у тому, що цибулина здатна розпадатися на самостійні частки по 20-30 штук. Через це її назвали сороказубка. Дрібні цибулинки розташовані віялоподібно, ніби довільно нанизані одна на одну. Кожна цибулинка поділена ще на дрібніші, щільно стулені і парами посаджені одна на одну. У суцвітті замість окремих квіток розвиваються щільно притиснуті крихітні цибулинки. Вони дуже подібні до часникових дольок. Цими цибулинками-дітками та повітряними цибулинками і розмножується шалот. Запасною поживною речовиною у цій цибулі є вуглевод фруктан.
Батун – це цибуля дудчаста зимова. Належить до багаторічних рослин, тому що не боїться морозів. Росте заввишки 1,5 м, а квіткова стрілка в діаметрі 2 см. Зелені частини, тобто листки, що називають пір’ям, використовуються у їжу. Своєрідною прикметою батуна є те, що цибулини ростуть гніздами. На розрізі цибулини батуна видно, що вона складається із м’ясистих потовщень листкових основ, котрі щільно прилягають одна до одної. Ті, що перебувають вгорі, визначають забарвлення цибулини: сріблясто-білі, світло- і темнокоричневі, червоні і фіолетові. Листки трубчасті порожнисті як у городньої цибулі.
За давніх часів батун вважали священною рослиною. Перси, іудеї та єгиптяни використовували її в культових обрядах. У Китаї її вирощували два тисячоліття назад і сьогодні вона для них є безцінним лікувальним засобом.
Цибуля-різанка або трибулька була популярною в Сибіру, тому і вважають її сибірською цибулею. У дикому стані росте і в Європі, і в Азії, і в Північній Америці. Популярна і на Камчатці. Такий широкий ареал пов’язаний із невибагливістю та доброю морозостійкістю. У Європі почали культивувати у ХV ст. як овочеву, лікарську і декоративну рослину. Відомо декілька різновидностей цибулі-різанки: з круглими та плоскими листками, з білими та темно-рожевими квітками. Квітконіжка не порожниста, цибулинки невеликі. Зелені листки – «пір’я» часто щипають, а нові постійно відростають. Саме основне, що трибульку вживають у їжу тільки свіжою. На смак вона дуже ніжна і зовсім не пече. Варити її неможна, а використовувати лише перед вживанням страви.
У природі існує ще цибуля рогата або багатоярусна, її називають і єгипетська, і канадська. Це багаторічна морозостійка рослина. Біологічні властивості помітно відрізняють її від інших видів цибуль. Вона має трубчасті листки, заввишки 1,5-2 см. На стрілках утворює від двох до чотирьох ярусів повітряних цибулинок гострих на смак. Насіння не утворює, а розмножується вегетативно. До цибулі городньої вона близька лише тим, що використовується як приправа до багатьох страв.
На Середземноморському узбережжі росте у дикому вигляді цибуля мишача або інша її назва цибуля морська , а ще жителі називають її «смерть мишам», так як вона є ефективним засобом у боротьбі із гризунами. Вона добре росте в усі пори року, крім спекотного літа, коли скидає листки, щоб не випаровувалась волога. Восени листки відростають знову. Квіткове стебло заввишки 70-80 см, суцвіття китицеподібне з невеликими зеленувато-білими квітками. Насіння, яке утворюється, досить велике: 4 см завширшки і 7 см завдовжки. Самі цибулини також великі, до 20 см у діаметрі, соковиті, м’ясисті, грушоподібні. Листки гладенькі, широколанцетні, товсті, завдовжки 40-50 см. Цими ознаками мишача цибуля привертає до себе увагу. Особливо привабливі старі екземпляри морської цибулі, цибулини яких у окремих випадках мають вагу 6-8 кг.
Відома морська цибуля ще із єгипетської медицини та відомостей від грецького лікаря Гіппократа. Було описано ряд хвороб, які лікувала ця цибуля. Сучасна медицина застерігає від безконтрольного вживання мишачої цибулі, так як вона досить отруйна для людини. Краще нею боротися із гризунами, для пацюків і мишей – це найсильніша отрута, від якої вони швидко гинуть і не розкладаються, а муміфікуються. Тому у давнину морську цибулю використовували для бальзамування померлих.
За багатовіковий час існування цибулі відомо понад 500 її видів. Але ж культивуються далеко не всі. Наприклад, на крутих скелях у Саянах росте цибуля кам’яна, яка взимку замерзає, а навесні, розмерзаючись, залишається цілком свіжою; у Середній Азії росте золотиста цибуля – улюблені ласощі коней. Рослина має такий різкий задушливий запах, що на великій відстані від неї вже пече в горлі і течуть сльози.
Отже, представники цибулевого роду надзвичайно різноманітні:
- за формою цибулини;
- за щільністю цибулини;
- за забарвленням лусок;
- за виглядом листків;
- за розмірами квіток;
- за кольором квіток;
- за характером росту;
- за здатністю до поділу;
- за утворенням цибулинок-діток…
Таким чином, сьогодні нам уже важко уявити свою присадибну ділянку, свій стіл і своє життя без цибулі.скачать dle 10.3фильмы бесплатно