Всі типи активного руху незалежно від того, забезпечуються вони безпосередньо процесами в цитоплазмі одноклітинних організмів, діями спеціальних клітинних органел - війок, джгутиків чи особливих м’язових волокон, пов’язані із волокнистими компонентами цитоплазми. Їх називають мікрофіламентами і наявні вони в усіх скоротливих структурах. У залежності від їхнього розміщення та способів взаємодії в клітині виникають різні типи руху:
- амебоїдного;
- хвилеподібного;
- миготливого;
- м’язового.

Амебоїдний рух.

Деякі одноклітинні – корененіжки та окремі клітини спеціалізованих тканин – макрофаги, лейкоцити можуть рухатися за рахунок амебоїдної зміни форми. При цьому у напрямку руху клітин утворюються вирости цитоплазми – псевдоподії, які можуть бути у вигляді лопатей або ниточок. Механізм амебоїдного руху нагадує елементарні процеси, що спостерігаються при м’язовому скороченні. Раніше вважали, що цитоплазма переливається в напрямку руху, але сьогодні це твердження скасоване. Вчені довели, що в периферичному желеподібному шарі цитоплазми – ектоплазмі, протікають активні скоротливі процеси, за рахунок чого золеподібна ендоплазма рухається в напрямку руху амеби. Рух псевдоподій можна розглядати як рух рідини під гідравлічним тиском, який викликається скороченням ектоплазматичної оболонки.

Хвилеподібний рух мембран.

Хвилеподібний рух мембран наявний у клітин організмів, наприклад, фібробластів та клітин епітелію. Такий рух відбувається з допомогою складок плазмолеми на клітинній поверхні, повернутій до субстрату. Цей мембранний рух виникає на функціональному злегка вигнутому передньому краї клітини і в міру її переміщення поступово рухається назад. В утворенні певних клітинних складок беруть участь цитоплазматичні філаменти, розміщені в цитоплазмі, яка межує безпосередньо з плазмалемою. Хвилеподібні рухи мембрани спостерігаються також при утворенні клітинних виростів, наприклад, аксонів.

Миготливий рух.

Для переміщення в просторі такі тварини, як одноклітинні джгутикові чи інфузорії, а також дрібні багатоклітинні – війчасті черви, личинкові стадії, сперматозоїди використовують миготливий рух. З допомогою такого руху підганяється вода, що містить кисень та частинки їжі. Миготливий рух приймає участь у транспорті речовин в системах порожнин тіла – кишечник, ниркові канальці. Миготливі органели мають форму довгих джгутиків або коротких війок. Джгутики можуть виконувати різноманітні гребучі або гвинтові рухи у трьохвимірному просторі, переміщаючи клітину чи створюючи рівномірну тягу. Численні війки інфузорій працюють злагоджено та синхронно.

М’язовий рух.

У м’язових клітинах спостерігається спеціалізований тип скорочення фібрилярних систем. Скоротливі елементи різних типів м’язів являє собою одноядерні м’язові клітини або багатоядерні м’язові волокна, що утворюються при ембріональному розвитку в результаті злиття окремих клітин. У серцевому м’язі мембрани сусідніх клітин поєднані щільними контактними зонами – «вставними смужками». В цитоплазмі м’язових клітин і волокон поздовжньо розміщені цитоплазматичні філаменти, що утворюють міофібрили. Їхня тонка структура утворює гладеньку та посмуговану мускулатуру. У посмугованій філаменти утворюють високоорганізовану шестигранну решітчасту структуру, яка в поздовжньому напрямку складається із окремих одиниць – саркомерів. В центрі кожного саркомера знаходиться група товстих міозинових філаментів, між якими з обох боків втискуються на деякій відстані тонкі актинові філаменти.
У м’язах внутрішніх органів, що вважаються гладенькими, тонкі і товсті філаменти розміщені рівномірно по всій поверхні волокна. У багатьох безхребетних – молюсків, нематод, кільчаків - м’язи косопосмуговані, що нагадують поперечно посмуговані м’язи хребетних організмів.
Цитоплазма між фібрилами густо пронизана горизонтальними каналами ендоплазматичної сітки і містить мітохондрії. Для скорочення міофібрил, при якому актинові філаменти рухаються між міозиновими філаментами, необхідна АТФ. Молекула міозину складається із двох фрагментів: важкого мероміозину – «головки» та легкого мероміозину – «хвоста». Поєднуючись між собою хвостовими фрагментами, молекули міозину утворюють філаменти, із яких виступають головки. У розслаблених м’язах молекули актину і міозину відокремлені один від одного на відстані близько 5 нм. У напруженому м’язі міозинові головки міцно зв’язуються з актиновими філаментами і, діючи неначе крихітні ричаги, повертаються в мероміозиновому шарнірі близько на 45 градусів, напрягаючи таким чином пружні структури м’яза.
Включення м’язового скорочення відбувається за рахунок імпульсів, що передаються м’язовим волокнам нервовою системою. Нервові клітини, які інервують ці волокна, називаються мотонейронами. Особливі нервово-м’язові синапси – кінцеві рухові пластинки - утворюють контакт мотонейронів з м’язовим волокном. При цьому збудження аксона приводить в синапсах до звільнення речовини – нейромедіатора. У хребетних ним є ацетилхолін, а у членистоногих – глутамат. Ці речовини викликають на мембрані м’язового волокна утворення різноманітних, у залежності від сили подразнення, потенціалів. На кожному м’язовому волокні у хребетних знаходиться лише одна кінцева рухова пластинка. Але різними закінченнями мотонейрона можуть інервуватися декілька м’язових волокон, що утворюють рухову одиницю. Скорочення м’язів можуть відбуватися з різною силою за рахунок координованої дії різної кількості рухових одиниць.

Особливо цікавою є літальна мускулатура комах, яка повинна забезпечувати різну частоту помахів та синхронізацію функціонування. У коників низька частота помахів крил, тому що м’язи прикріплюються безпосередньо до їхньої основи – пряме прикріплення. У жуків, перетинчастокрилих, мух літальні м’язи не прикріплюються до основи крил, тому призводять до ритмічної вібрації грудного відділу, що передається крилам, наприклад, у мухи частота помахів – 200 разів, у комарів – 500.
Специфіка розміщення мускулатури у тварин різних планів будови визначає існування різних типів руху. У хребетних мускулатура пов’язана із внутрішнім скелетом. Але все-таки, частіше всього спеціальними органами руху є кінцівки із суглобами. У членистоногих зовнішній скелет відрізняється тим, що між жорсткими склеротизованими сегментами натягнуті гнучкі перетинки.
У деяких тварин зустрічаються електричні органи, наприклад, у риб. Ці органи є своєрідними похідними посмугованих м’язів, що складаються із видозмінених м’язових волокон – електричних пластинок без міофібрил, що не здатні до скорочення. Вони зливаються в електричні батереї. Одна із сторін кожної пластинки інервується розгалуженими нервовими закінченнями за принципом кінцевої рухової пластинки, в той час, як друга сторона вкрита сосочками і контактує із капілярною сіткою. На такій асиметрії і ґрунтується спосіб дії електричної пластинки. Наприклад, в електричних скатів створюється напруга в 900 В, а у прісноводних видів в таких органах напруга не перевищує і декількох вольт.скачать dle 10.3фильмы бесплатно