Шкіра захищає тіло від пошкоджень та інфекцій. Її пігменти затримують шкідливе для клітин випромінювання. Кровоносні капіляри та потові залози беруть участь у терморегуляції. Шкіра риб та амфібій приймає участь в диханні та осморегуляції. Тут же розміщені дотикові, температурні та больові рецептори, а в риб ще й смакові. Кігті та копита слугують як «спеціальними інструментами» так і зброєю. Шкірні залози деяких амфібій виділяють сильні захисні отрути. Шкіра – носій особливого кольорового візерунку та різних візуальних «міток» - гребні у півнів, сідничі мозолі у мавп, які є ключовими стимулами, важливими у міжвидових та внутрішньовидових відносинах.

Похідні шкіри

У всіх наземних хребетних у зовнішніх клітинах епідермісу утворюється структурний білок кератин. Він постійно відтісняє цитоплазму і ядро клітини, що призводить до його відмирання. Так виникає роговий шар, який має різноманітні похідні. У земноводних такий шар ще досить тонкий, зате у плазунів він розвинений добре, утворюючи луски та щитки. За рахунок нього виникають кігті, нігті, шкірясті мозолі, відтиски пальців, дзьоб, копита та роги. Особлива морфогенетична роль цього шару проявляється при утворенні пір’я та волосся теплокровних тварин.
Пір’я на початкових стадіях розвитку дуже нагадує лусочки рептилій. Контурні пера є покривні, махові та рульові. Від центрального стрижня відокремлюються борідки першого порядку, на яких сидять борідки другого порядку, що скріплені гачечками у щільну несучу поверхню. Пера розвиваються із росткового шару, як і волосся, яке знаходиться біля основи сумки.
Волосся ссавців не гомологічне ні перам, ні лускам рептилій. Їх закладка розпочинається із епідермальної точки, а дерма починає функціонувати пізніше. До волосяної сумки прикріплюються гладенькі м’язи, при скороченні яких волосинки тварин піднімаються дибом, а у людини утворюється «гусяча шкіра». У досить пухкій серцевині волосини знаходиться повітря. На старості років продукування пігментів закінчується, тому волосини в результаті повного відображення світла виглядає білим. У тварин остьові та підшерстні волосини виконують теплоізоляційну функцію, а спеціальним волосинкам – вібрисам (наприклад, котячим вусам) властива ще й дотикова функція. Волосяна сумка вібрисів занурена у кровоносні судини і пов’язана із особливими механорецепторами.

Шкірні залози

Шкірні залози епідермального походження. За типом секреції їх поділяють на голокринні, апокринні та мерокринні. У риб та личинок земноводних у ростковому шарі утворюються тільки одноклітинні залози, так звані клітини Лейдига, які розміщені серед інших епідермальних клітин і до моменту виділення секрету виявляються вже на поверхні шкіри. Під час метаморфозу ці клітини зникають і замінюються багатоклітинними залозами: голокринними отруйними та мерокринними слизовими. У плазунів лише у деяких груп зустрічається невелика кількість спеціалізованих залоз, які виділяють ще й пахучі речовини. Шкіра птахів також бідна на залози, вони мають тільки куприкову залозу, що виділяє водовідштовхувальний секрет для змащування оперення.
У ссавців розвинулись три типи залоз: голокринні сальні, апокринні та мерокринні потові і апокринні молочні. Протоки молочних залоз яйцекладних ссавців відкриваються на невеликому поглибленні – молочному полі, звідки дитинча злизує молоко. У інших ссавців молочні залози мають соски, кількість та розміщення яких залежить від виду: у приматів на грудях, у хижих ссавців та свиней – на череві, у копитних у паху, а у слонів під пахвами. Утворення та секреція молока контролюється гормонально. Кров приносить до залоз «будівельний матеріал» молока – амінокислоти, глюкозу, оцтову кислоту. В самих залозах відбувається синтез, накопичення та виділення трьох поживних компонентів молока: білка, лактози та жиру, відсоток якого у різних видів неоднаковий.

Забарвлення шкіри

Забарвлення може виникати за рахунок наповнення шкірних судин кров’ю, (наприклад, пташиний гребінь), за рахунок тоненьких пластинок та решіток, а також завдяки пігментам. Фізична будова пір’я обумовлює переливне синювато-голубувате забарвлення. Зелений пігмент у хребетних зустрічається рідко, наприклад, у жаб та папуг. Він виникає за рахунок комбінації жовтого та синього «структурного» кольорів. Білий колір пір’їн та волосся пов’язаний із відсутністю пігмента та ефектом повного відображення падаючих світлових променів. До пігментів, що накопичуються у вигляді зернистих структур, відносяться жовті, коричневі, чорні меланіни та оранжеві каротиноїди. У тварин, які можуть змінювати забарвлення у залежності від оточуючого середовища, зміна кольору зумовлена переміщенням пігментних гранул всередині хроматофорів. Такі зміни керуються нервовою системою або антагоністичними гормонами гіпофізу та епіфізу. Птахи та ссавці реагують на зміну освітленості значно повільніше завдяки пристосуванням швидкості синтезу меланіну у пігментних клітинах.

Окостеніння дерми

Луска риб та покривні кістки розвиваються із мезенхіми дерми. Ці тверді утворення у давніх риб та амфібій інколи перетворювалися у міцний шкірний панцир. На сьогодні великі кісткові пластинки підстилають епідермальний роговий панцир черепах. Луска кісткових риб – це плоскі кісткові пластинки, вкриті епідермісом. Цікаво, що по краях щелеп у акул зовнішні плакоїдні луски постійно видозмінюються, переходячи у ротові зубні ряди.скачать dle 10.3фильмы бесплатно