Щороку з таненням снігу ми спостерігаємо цвітіння перших весняних квітів, які в народі називають первоцвітами - «ключами від весни». Первоцвіти - це екологічна група рослин, яка нараховує близько 500 видів. Розпускання їхніх квітів відбувається ще до появи листків на деревах. У багатьох з них забарвлення яскраве та блискуче: біле, білосніжне, жовте, синє, голубе, фіолетове, бузкове, золотисте… Більшість дітей та дорослих знайомі з обмеженою кількістю первоцвітів: підсніжники, проліски, зірочки, ряст... Але про пшінку весняну згадують далеко не всі, так як зацвітає вона у долинах, ярах, вологих чагарниках, покинутих садибах, парках та захаращених садах. Тобто, у місцях, де немає особливого догляду людини. Що ж це за рослина?

Пшінка весняна - багаторічна трав’яниста рослина, родини Жовтецевих, що росте по всій території України переважно у сухих місцях. Заввишки до 30 см, зацвітає після зникнення снігу.  

Стебло висхідне, голе, з соковитими округло-серцевидними блискучими та гладенькими, 2-5 см у діаметрі, листками. Листки по краях виїмчасто-зарубчасті, верхні кутасті або трохи лопатеві, при основі широкосерцеподібно виїмчасті. Нижні листки довгочерешкові, середні й верхні на коротших черешках. При основі черешків є білі, видовжені вивідкові бруньки, які майже непомітні. Пізніше в пазухах листків їх часто можна  помітити. Ними рослина і розмножується. Влітку можна побачити, як ці бруньки після дощу з потоками води розпливаються по калюжах. У квітучих рослин виводкових бруньок менше.

У народі пшінка має багато назв: заячий салат, козяча трава, небесна картопля, бо біля основи стебла між нитковидними корінчиками в землі виростають білі або сіруваті бульбочки до 2-3 см у довжину, що нагадують булаву. Природодослідники повідомляють, що у глинисто-піщаних родючих наносах, у долинах, при дорогах, в ярах їм траплялося викопувати бульбокорені  пшінки завбільшки з хороший волоський горіх. Варені вони їстівні і нагадують за смаком картоплю.

Квітки пшінки правильні, оцвітина подвійна, віночок роздільнопелюстковий, блискучий. При основі пелюсток є медова залозка, вкрита лусочкою. Тичинок і маточок багато. Квіти у пшінок золотисті, яскраво-жовті, восьмипроменеві, поодинокі, відносно великі (діаметром 2,5-3,5 см), що розміщені на верхівках пагонів. Вони виглядають жовтими острівцями серед сухої минулорічної безколірної підстилки. Блискучі, неначе покриті лаком, пелюстки сяють на сонці золотими блискітками. На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Цікаво те, що, навіть, у хорошу погоду за декілька годин до дощу, квітки закриваються, та так щільно, що можна подумати, ніби це лише бутони. Отже, пшінка - своєрідний барометр, який може передбачати погоду. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко.

Листки і стебла пшінки вважаються отруйними, але тільки після цвітіння і дозрівання плодів. Молоді листки і весняні коренебульбочки не тільки не отруйні, а й являють собою смачний та поживний продукт харчування. У голодні роки вареними коренебульбочками пшінки рятували людей, особливо дітей. Раніше з одного куща можна було зібрати до 30 бульб, які варили і їли. Із історичних джерел відомо, що весняні розливи річок вимивали із грунту бульби і зносили в одне місце, де їх збирали як картоплю. Це рятувало людей від голоду та хвороб. З молодих листків готували весняні салати, борщі. В літературі є відомості про те, що бутони квітів маринують і вживають як гостру приправу. У листках пшінки наявні: сапонін, протоанемонін, анемонін (у висушених), аскорбінова кислота, каротин. Кореневі бульби містять крохмаль та цукри.  

В офіційній медицині пшінка весняна не застосовується. У народі вона теж не належить до першовагомих лікувальних рослин. Але бульбокорені і молоде листя використовуються при цинзі, як протизапальний і ранозагоюючий засіб. Є дані про вживання відварів листя і коренебульбочок пшінки при кашлі і навіть при алергії. Настоєм висушеної трави, зібраної не пізніше її цвітіння, промивають рани, виразки, полощуть горло і рот при запаленнях та стоматитах. Заготовляють усю траву з коренями в період цвітіння, а бульбокорені пізніше, але коли ще їх легко можна відшукати.

Бджоли охоче збирають перший весняний нектар з її квітів.

Первоцвіти – це не ті рослини, які даровані людині для життя, вони не служать їжею, одягом, будівельним матеріалом, тому й ставлення до них повинно бути особливим, відмінним від того, як ми беремо в природи хлібні злаки, садові фрукти, деревину... Вони прикрашають наше життя після холодної неквітучої пори – зими. Ми вдячні їм за ту красу, яку вони надають ще голій, непривабливій природі. Головне сьогодні – це залишати дику природу жити за своїми правилами, і не перешкоджати її нормальному розвитку!