Морфологічний тип пристосування рослини чи тварини до основних факторів місцеперебування й певного способу життя називають життєвою формою організму.
Термін «життєва форма» вперше було вжито у 1884 р. датським ботаніком Е.Вармінгом, який розумів під цим «форму, в котрій вегетативне тіло рослини перебуває в гармонії із зовнішнім середовищем протягом усього життя, від колиски до домовини, від насіння до відмирання».

Для класифікації життєвих форм датський ботанік К.Раункієр обрав лише одну ознаку: положення бруньок або верхівок пагінців протягом несприятливого періоду року відносно поверхні грунту і снігового покриву. Всі рослини Раункієр поділив на 5 типів.
1. Фанерофіти – бруньки відновлення відкриті або закриті, розташовані над поверхнею грунту високо – вище ніж 30 см.
2. Хамефіти – бруньки відновлення біля поверхні грунту або не вище ніж 20-30 см.
3. Гемікріптофіти – бруньки відновлення на поверхні грунту або у самому поверхневому шарі, часто вкритому підстилкою.
4. Кріптофіти – бруньки відновлення заховані в грунті (геофіти) або під водою (геліофіти і гідрофіти).
5. Терофіти – рослини, що відновлюються після несприятливого періоду лише насінням.
К.Раункієр вважав, що життєві форми складаються історично як наслідок пристосування рослин до кліматичних умов середовища. На сьогоднішній день така класифікація ще залишається популярною і продовжує модифікувати.
В архітектоніці життєвих форм вирішальне значення мають вегетативні органи. За визначенням І.Г.Серебрякова життєва форма – це своєрідний загальний вигляд певної групи рослин, який склався в їхньому онтогенезі внаслідок росту і розвитку у певних умовах середовища. Він історично виникає в даних грунтово-кліматичних умовах як вияв пристосованості рослини до цих умов. Життєві форми складаються під дією як сприятливих, так і несприятливих умов середовища.
З одного виду можуть бути різні життєві форми в різних кліматичних чи екологічних умовах. Інколи деревні породи можуть утворювати чагарникові форми, деякі чагарникові форми можуть в інших екологічних умовах бути як ліани (наприклад, лимонник китайський)
Найбільш розробленою сучасною класифікацією життєвих форм покритонасінних і хвойних на основі еколого-морфологічних ознак є класифікація запропонована І.Г.Серебряковим. У ній використано велику сукупність ознак. Виділення відділів ґрунтується на структурі надземних осей (деревні, напівдеревні та трав’янисті). Значна частина покритонасінних рослин у процесі еволюції зазнала соматичної редукції. Від великих дерев з добре розвиненим стовбуром і розгалуженою кроною пішли небагатостовбурні дерева, а потім чагарники, чагарнички і різні трави.

Класифікація життєвих форм тварин досить різноманітна, у залежності від принципів, покладених у їхню основу. Найбільше значення має характер переміщення тварин в різних середовищах. А.Н.Формозов виділив на цій основі такі адаптивні типи:
1. Наземні форми.
2. Підземні форми (землериї).
3. Деревні форми.
4. Повітряні форми.
5. Водні форми. Між даними адаптивними типами є перехідні форми.
У межах кожної групи особливості поступального руху й способу життя формують більш специфічні пристосувальні форми. Наземні ссавці пересуваються в основному за допомогою ходьби, бігу, стрибків, що позначається на їхньому зовнішньому вигляді.
У зовнішньому вигляді птахів найбільшою мірою проступає приналежність їх до певних місцеперебувань і характер переміщення при добуванні їжі. У зв’язку з цим розрізняють птахів:
1. Деревної рослинності.
2. Відкритих просторів суші.
3. Боліт і мілководь.
4. Культурних ландшафтів.
5. Водних просторів. У кожній з цих груп виділяють специфічні форми:
а) ті, що добувають їжу з допомогою лазіння;
б) ті, що добувають їжу в польоті;
в) ті, що годуються, переміщаючись по землі;
г) ті, що добувають їжу за допомогою плавання й пірнання.
Життєві форми грунтових членистоногих виділяють на основі пристосованості їх до певних шарів грунтового профілю, оскільки з глибиною різко змінюється комплекс умов життя: освітленість, розміри порожнин, режим температури та вологості… тому розрізняють:
1. Атмобіонти – види, які населяють верхні шари підстилки і здатні підніматися на нижні частини рослин. Характеризуються відносно великими розмірами, повністю розвиненими очима, довгими кінцівками, наявністю антен, добре вираженою пігментацією.
2. Еуедафічні – мешканці мінеральних тонко нарізних шарів грунту і відзначаються дрібними розмірами, вкороченими кінцівками, повною відсутністю очей та пігментації.
3. Геміедафічні – види, що характеризуються проміжними рисами – частковою редукцією очей, розсіяним пігментом, вкороченими кінцівками.

Серед наземних комах розрізняють:
1. Тамнобіонти – мешканці чагарників та дерев.
2. Хортобіонти – населяють трав’янистий ярус.
3. Герпетобіонти – мешканці надґрунтового шару органічних решток та мешканці відкритих ділянок грунту.
4. Еремобіонти – мешканці поверхні щільних глинистих грунтів.
5. Псамобіонти – мешканці пісків.
6. Петробіонти – мешканці каменистих ділянок з вираженою рослинністю.
Схожі життєві форми зустрічаються і на інших материках. Життєва форма переконливо свідчить про спосіб життя тварин певного виду.скачать dle 10.3фильмы бесплатно