Цікава склалася доля горобців у Новому Світі. Історично їх тут не було, і поселенці, які прибували з Європи, сумували без цих пташечок. Але чому б їх не поселити тут? У середині ХІХ ст. декілька пар горобців привезли і випустили. Радість була загальною, коли горобці почали швидко розмножуватися. Про них писали газети, для них продавався корм, скрізь розвішувались дерев’яні будиночки, утворилися спілки “друзів горобців”. При такому режимі їх ставало все більше і більше, і, років через 10 американці виявили, що полчища горобців почали спустошувати поля. Всенародна любов перетворилася на ненависть – їх почали масово винищувати всіма відомими і невідомими заходами: сітки, отрути, дробовики... На сьогодні горобців в Америці стало стільки, скільки необхідно.
Ще цікавіша горобцева епопея була в Китаї. Тут горобці живуть вічно. Близько 50 років тому комусь захотілося порахувати: скільки з’їдає один горобець за день. Потім помножити це число на приблизне число горобців і вийшла жахлива цифра – цілі гори зерна! Уряд вирішив, що “цю напасть” треба винищити. Захід був обраний оригінальний із врахуванням особливостей цих птахів. Всі знають, що горобці – погані літуни, крилами махають часто (14 махів на 1 секунду), і тому довго вони літати не можуть, їм необхідно десь сісти.
По радіо і газетах будо оголошено, щоб у певний день багато людей (тисячі) повинні вийти з різними гучними речами (каструлями, сковородами, тазами...) і лякати птахів. При цьому птахи не повинні ніде сідати. Так і трапилось: нещасні пташечки замертво падали від втоми. Їх так було багато, що вивозили вантажівками.
Перемога була повною і вражаючою. Але ... на наступний рік сади, поля, виноградники поразили полчища різноманітних комах, яких завжди винищували горобці, тому урожай було знищено. Прийшлось давати “задній хід” – повертати горобців.
Ось так і живе ця маленька пташечка по всьому світу: кожен іде і, навіть, не завжди помічає їх поруч. Але вони були, є, і повинні завжди бути.скачать dle 10.3фильмы бесплатно