Урок біології, лабораторна робота, мікроскоп, елодея… . Протягом багатьох років саме елодея є тією незамінною рослиною, яку використовують учні при вивченні хлоропластів та руху цитоплазми. А яке ж її життя в природних водоймах? 

Майже два сторіччя тому до Європи з американського континенту випадково потрапив один-єдиний екземпляр водяної квіткової рослини елодеї канадської. Вона отримала свою назву за місцем свого походження - з водойм Канади. До Європи вперше була завезена кораблями в середині ХІХ ст, і з тих пір стала швидко поширюватися у водоймах Європи.  Через досить короткий час елодея заполонила всі водойми, за що одержала назву „водяна чума” та «водяна зараза». Секрет цього явища досить простий і полягає в особливостях стебла цієї рослини - достатньо легенького дотику для того, щоб пагін або частина його відламалися від материнської рослини. Ці частинки розносить течія, і в придатних для вкорінення умовах з них розвиваються нові рослини. Тому за невеликий термін часу вона може зарости всю водойму. Обширні її скупчення  перешкоджають судноплавству, рибальству, тому й назва «водяна зараза» або «водяна чума» їй належить по заслузі.

Елодея – багатолітня рослина родини водокрасових, що поширена в стоячих і повільно проточних водах.  Стебла занурені у воду. Листки на стеблі розміщені мутовчасто. У липні-серпні в пазухах верхніх листочків розвиваються дрібні квітки з  білими пелюстками і трьома злегка червонуватими чашолистками. Жіночі квітки на довгих ніжках, досягають поверхні водойми, з трьома приймочками. Чоловічі — майже сидячі, з 3-9 тичинками. Пиляки до часу цвітіння відриваються і спливають. Без тичинкових квіток запилення не відбувається, і тому елодея плодів не утворює. Отже, у нас відомі лише маточкові, тобто жіночі рослини. Зелена маса елодеї використовується як корм і на добриво. Декілька видів розводять в акваріумах.

Рослина росте дуже швидко, але є одна особливість: головне підібрати таку інтенсивність освітлення, щоб не почала цвісти вода і елодея не голодувала. А взагалі, вона росте скрізь, особливо її багато в стоячих водоймах і у водоймищах із слабкою течією. Добре росте при температурі 16-24°С, як в жорсткій, так і м'якій воді, на глибині від 20 до 300 см. Може переносити й помірне затінення.

Розмножується елодея за допомогою частин (обривків) пагонів, які іноді можуть досягати метрової довжини. Коли ці частини стебел виявляється на дні,  вони випускають білі корінці, завдяки чому фіксується положення, щоб їх не зносило течією. Якщо умови у водоймі де росте елодея сприятливі, то вона може зацвісти, випускаючи на поверхню води свої квітки, але це буває досить рідко. Кожна  бічна гілочка, що відламалася, може стати новою рослиною. Бруньки елодеї, прилипаючи до водоплавних птахів, переносяться з однієї водойми в іншу. Елодея, яка розрослася, заглушає іншу водну рослинність. 

Для акваріумістів елодея майже безцінна, особливо коли в акваріумі багато мешканців. При досить яскравому освітленні акваріума, елодея інтенсивно виділяє у воду кисень, що можна помітити по тонкому струмку бульбашок повітря, яке виходить з стебла або листка до поверхні води. При поглинанні органіки з води, елодея виділяє у воду спеціальні бактерицидні речовини.

Всі види елодеї можуть накопичувати в собі солі важких металів, тому її дуже часто використовують при екологічному моніторингу .

Сік елодеї отруйний і може викликати загибель мальків риб, тому при надмірному її розростанню необхідно обережно видаляти стебла, щоб попередити їхній розрив. Використовувати видалені рослини можна як для компосту, так і на корм птахам, особливо качкам. Крім того, сік «водяної чуми» може гальмувати розвиток інших водних рослин.

Отже, елодея канадська – досить цікава рослина і саме завдяки швидким темпам розмноження і розвитку, а тому і руху складових частин цитоплазми, її доцільно використовувати під час вивчення процесів, які відбуваються в клітинах.