Дерево – дійсно повинно бути із великої літери, адже саме дерева створюють основну масу рослинності на планеті. Важко уявити Землю без дерев!!! Рослини – первинні продуценти. Всі органи рослин у більшій чи меншій мірі використовуються в господарстві, але ні одна з рослинних тканин не відіграла в житті людини протягом всієї історії такої істотної ролі як деревина або вторинна ксилема.
 Про деревину в шкільних підручниках сказано як про один із шарів здерев’янілого стебла. Але ж цього замало. Що ж таке деревина? Розрізняють тверду і м’яку деревину. Тверду дають дводольні рослини, а м’яку хвойні дерева. Ці два види мають структурні відмінності, а назви «тверда» і «м’яка» не обов’язково розкривають її щільність і твердість. Деревина хвойних.
 Структура деревини хвойних рослин у порівнянні з більшістю дводольних відносно проста. Головна її особливість – відсутність судин та невелика кількість осьової паренхіми. Переважають довгі трахеїди із загостреними краями. У сосен паренхімні клітини осьової системи зв’язані лише зі смоляними ходами – великими міжклітинними просторами, які вистелені паренхімними клітинами, що секретують в них смолу. У сосен вони зустрічаються як в осьовій системі, так і в променях. Ураження дерева, пошкодження морозом чи вітром, стискання стовбура у якомусь напрямку можуть стимулювати утворення додаткових смоляних ходів у деревині. Смола захищає дерево від ураження грибами-паразитами та жуками-короїдами.
 Для трахеїд хвойних характерні великі округлі окантовані пори, яких особливо багато на кінцях клітин та в області змикання з іншими трахеїдами. Всі пари пор між ними мають торус – потовщення в центральній частині мембранної пори, яке дещо ширше отвору або апертури, окантованої пори. Порова мембрана гнучка, тому торус інколи блокує одну із апертур, затримуючи таким чином проходження через пору води або газів.
Деревина дводольних.
 Структура деревини дводольних набагато різноманітніша, ніж у хвойних із-за великої кількості клітинних типів в осьовій системі, яка містить членики судин, трахеїди, деякі типи волокон, паренхімні клітини.
 Промені тут значно крупніші. Якщо в деревині хвойних вони переважно мають одну клітину в ширину та 1-20 клітин у висоту, то у дводольних їхня ширина доходить до багатьох клітин, а висота до кількох сотень клітин. У дубів, великі промені можна бачити неозброєним оком, їх ширина від 12 до 30 клітин, а висота – сотні клітин. Поруч із такими променями багато однорядних променів. Всі ці промені становлять від 8% до 17%.
 На поперечних зрізах деревини дводольних добре помітні радіальні ряди клітин осьової та радіальної систем, які походять із камбіальних клітин.  В результаті періодичної активності камбію, яка у помірних зонах являє собою сезонне явище, утворюються концентричні шари приросту у вторинній ксилемі та флоемі. Якщо вони відповідають одному сезону, то називаються річними кільцями. Різкі зміни у вмісті доступної води та в інших факторах навколишнього середовища інколи сприяють утворенню за рік декількох таких кілець, що носять назву несправжніх. Таким чином, вік старого дерев’янистого стовбура можна визначити шляхом підрахунку річних кілець.
 Ширина окремих шарів приросту може дуже варіювати роками у залежності від освітленості, температури, опадів, доступної грунтової вологи, тривалості вегетаційного періоду та інших екологічних факторів. Вона добре співпадає з кількістю цьогорічних опадів. При сприятливих умовах, в періоди достатніх дощів, кільця широкі, а при несприятливих – вузькі. Існують такі види дерев, наприклад, сосна остиста, яка є досить чутливим «дощоміром» має всі річні кільця різноманітні, завдяки чому їхнє вивчення дозволяє заглянути вченим на тисячі років назад. Дендрохронологи вміють співставляти деревину живих і відмерлих дерев, а також оцінювати кліматичні умови у минулому.
 Деревина, яка утворюється на початку та в кінці вегетаційного періоду, відрізняється за щільністю. Рання деревина менш щільніша з широкими клітинами, що мають відносно тонкі стінки, а пізня деревина характеризується більш тонкими і товстостінними клітинами. Перехід від ранньої до пізньої деревини того ж року майже непомітний, але межа пізньої деревини одного кільця з ранньою деревиною наступного року різка і добре помітна.
 У деяких дводольних відмінності в діаметрі судин ранньої та пізньої деревини чітко виражені: ранні ширші пізніх. Таку деревину називають кільцесудинною.  В інших дводольних судини розподілені в річному шарі рівномірно і майже не відрізняються за розмірами. Таку деревину називають розсіяною. У кільцесудинній деревині вся вода проводиться зовнішнім річним кільцем у 10 разів швидше, ніж у розсіяній деревині.
 В міру того, як деревина старіє і перестає виконувати провідну функцію, її паренхімні клітини відмирають. В паренхімі відбуваються ще й такі зміни як зникнення запасних поживних речовин та просочування різноманітними речовинами: маслами, камедями, смолами, танінами, також барвними речовинами, а інколи й ароматичними. Більш темну деревину, яка не проводить поживних речовин,  називають ядровою – ядром. А світлу деревину, яка проводить поживні речовини називають заболонню. У багатьох порід, коли судини перестають функціонувати, утворюються пухирчасті вирости променевих та осьових паренхімних клітин, які проникають в судини через пори в їх стінках і які здатні повністю закупорити просвіт. Співвідношення ядра і заболоні та ступінь видимих відмінностей між ними неоднакові у різних видів. Наприклад, клен, береза, ясен мають товсту заболонь, а біла акація, тис – тонку. У тополі, модрини, верби між ядром та заболонню ніяких відмінностей немає.
 Інколи деревину називають реактивною, яка утворюється від аномалій вторинної ксилеми. Вона властива стовбурам та гілкам, які надто нахилені або незвично викручені. У хвойних реактивна деревина розвивається на нижній стороні зігнутої частини – деревина стискання, крену, а у дводольних – на верхній стороні і називається деревиною розтягу. Деревина стискання утворюється за рахунок розростання камбіальної активності на нижній стороні стовбура і в результаті чого виникають ексцентричні річні кільця з нижчими частинами набагато ширшими за верхні. В цій деревині багато лігніну та менше целюлози, тому вона годиться лише на дрова.
 Деревина розтягнення утворюється за рахунок розростання активності камбію на верхній стороні стовбура. Її можна віднайти по скручених річних кільцях. Але ідентифікація деревини розтягнення потребує мікроскопічного вивчення зрізів стовбура. Головною його анатомічною ознакою є присутність драглистих волокон, які характеризуються слабкою лігніфікацією чи повною її відсутністю. При розпилюванні такої деревини у сирому вигляді вона розпускається на пучки волокон, що придає дошкам шероховатість.
 Для деревини основними й найважливішими є такі властивості.
1. Механічні:
- міцність деревини - здатність опиратися руйнуванню під дією механічних навантажень. Розрізняють міцність на стиск і розтягання по напрямках додатка навантаження - поздовжньої й поперечної; статичний вигин;
- твердість деревини - здатність деревини пручатися впровадженню в неї більш твердого тіла;
- зносостійкість деревини - здатність деревини опиратися зношуванню, тобто поступовому руйнуванню її поверхневих зон при терті. Зношування бічних поверхонь більше, ніж торцевих; зношування вологої деревини більше, ніж сухої.
2. Фізичні:
- вологість деревини визначається точно також, як і будь-якого іншого матеріалу - це кількість води в одиниці об'єму або маси.
- гігроскопічність деревини - властивість матеріалу поглинати вологу з навколишнього середовища. Дана властивість залежить від вологості деревини. Суха деревина має більшу гігроскопічність, ніж волога. Для зменшення гігроскопічності матеріал покривають олійними фарбами, емалями або різними лаками. Гігроскопічність прямо залежить від іншої властивості деревини — пористості.
- пористість деревини - відношення об'єму пор до загального об'єму деревини. Для деревини різних видів пористість має різне значення, але в середньому розбіг її значення становить 30-80 %.
 Зовнішній вигляд деревини визначається кольором, волокнистістю, текстурою та малюнком. Все це обумовлює її декоративність.
 Колір варіює у залежності від типу деревини та породи рослини. У ядрової деревини він може мати важливе значення для її ідентифікації та напрямку використання. Темно-шоколадне або пурпурно-буре ядро горіха чорного та червоно-буре у черемхи – традиційні улюблені матеріали для виготовлення високоякісних меблів.
 Волокнистість вказує на відносне розміщення всієї сукупності елементів деревини – волокон, трахеїд, паренхімних клітин і частинок судин. Якщо вони всі зорієнтовані паралельно поздовжній осі, то деревину називають прямошаровою. Якщо їхнє розміщення не співпадає з поздовжньою віссю ділянки стовбура, то деревину називають косошаровою, а якщо розміщення спіральне, то називають тангентально-косошаровою.
 Текстура характеризує відносні розміри та їх мінливість у елементів всередині річного кільця. Груба текстура означає присутність обширних зон великих судин та широких променів. Вона властива деяким кільцепоровим породам дерев. Тонка текстура у деревини з дрібними судинами та вузькими променями. Однорідна текстура виникає при невиражених відмінностях у розмірах клітин і відповідно між ранньою та пізньою деревиною, а неоднорідна – при явній різниці між ними в річному кільці.
 Малюнок деревини – це візерунок, який помітний на поздовжніх спилах дерева. Він є характеристикою декоративної деревини, що високо цінується при виробництві меблів та оббивці приміщень. Малюнок залежить від волокнистості, текстури та направлення спилу.
 На відміну від трав’янистих рослин дерева та кущі ростуть, збільшуючись в розмірах, все життя до загибелі від природних причин або потрапляння в пилораму. Деревина зростаючого дерева складається, в основному, з мертвих клітин. Деякі частини деревних рослин (ядро, стигла деревина) повністю складаються з мертвих клітин. У фізіологічно функціонуючій деревині (заболоні) серед маси мертвих клітин є більш менш рівномірні вкраплення живих.  Ці клітини утворюють певну мережу, що охоплює не тільки заболонь, а й через камбіальний шар переходить в луб (флоему). У той же час всі клітини деревини (трахеіди, волокна, судини), і в заболоні і в ядрі, були колись живими і мали протопласт. Тривалість життя цих клітин невелика, зазвичай до декількох днів, тому живими їх можна спостерігати тільки в зовнішньому, що формується, річному шарі в період вегетації.
 Отже, деревина є досить складною структурою дерев. Вона живе своїм власним життям, звичайно, завдяки функціонуванню інших вегетативних органів. Саме стовбур поєднує всі органи рослини в єдине ціле.