У рамках шкільної програми вивчаються лише залози внутрішньої секреції, а про залози зовнішньої лише згадується коротким переліком. До цього переліку відносяться і молочні залози. А вони мають ряд цікавих і неповторних особливостей.  Яких? Еволюціоністи вважають, що молочні залози утворилися з потових, коли самки після народження немовляти притискали його до свого тіла, тому в області грудей потові залози видозмінилися і утворили спеціальні залози, що давали поживну рідину, яку пізніше стали називати молоком. 

Молочна залоза - парна, розташована на поверхні великого грудного і частково переднього зубчастого м'яза у просторі між серединною і пахвовою лініями, на рівні від III до VI, іноді VII ребра. Оточена вона жировою тканиною, що і визначає її форму. А форма, об'єм і положення залежать від конституційних особливостей жінки, її віку, соматичного стану та репродуктивного періоду. Найчастіше зустрічаються такі форми молочних залоз як конусна, напівкуляста, яку ще називають сферична і дископодібна, або сплощена. 

       Розвиток молочної залози починається з настанням статевої зрілості. В той час залоза заповнена лише великими за розмірами жировими клітинами, які заповнюють весь простір молочної залози. Жирова тканина залишається до вагітності в якості «недоторканного запасу», який необхідний для повноцінного розвитку секреторної тканини. І лише при настанні вагітності починає розвиватися сама залозиста тканина. Вона змушує жир «потіснитися», при чому жирові клітини зменшуються в розмірах, зменшуючи при цьому внутрішньоклітинні жирові краплі. 

Візуально в молочній залозі виділяються шкіра, ареола й сосок. Ареола - грудне кружальце, навколососкове поле - округла пігментована ділянка тонкої, ніжної шкіри діаметром 3,5–5 см. Вважається, що її функціональним призначенням є візуальна орієнтація новонародженого перед годуванням. У дівчат ареола має рожевий колір, а в жінок протягом вагітності набуває коричневого забарвлення, що надалі зберігається постійно. Шкіра ареоли містить потові й сальні залози, а по її поверхні розташовані підвищення - горбки Морганьї, або кружальцеві горбки.

Сосок - шкірний виступ заввишки 3–4 мм і товщиною 6–8 мм. У спокійному стані він не виступає за контур залози. Шкіра на соску бугриста, зморщена. На поверхні соска відчиняються пори сальних і потових залоз, а на верхівці - 8–15 воронкоподібних отворів молочних проток.

Під соском і ареолою підшкірний жир зовсім відсутній, а знаходиться щільний, багатий на судини шар сполучної тканини. Тут же, у підшкірному прошарку під ареолою і навколо соска присутнє гладком'язе  утворення - м'яз Саппея – Маркачі, що забезпечує еректильну функцію соска - телобізм.

Паренхіма молочної залози представлена залозистими часточками  та протоками. Її тіло побудоване з 15–20 часток, що нагадують гроно винограду і розташовані радіально від соска до периферії. Частки складаються із 20–40 часточок, які в свою чергу складаються з численних альвеол, які своїми просвітами відкриваються до однієї вивідної протоки біля соска, тобто кожна доля має вивідний молочний проток, який направляється до соска і перед вступом до нього утворює веретеноподібне розширення - молочний синус. Кінцева звужена частина протоки пронизує сосок і відкривається на його верхівці воронкоподібним розширеним молочним отвором. Кількість молочних отворів - від 8 до 15, причому деякі з протоків зливаються один з одним. 

Протока у спокійному стані має товщину близько 2 мм, а діаметр синуса може становити 3–4 мм. На фоні лактації ці параметри можуть збільшуватися приблизно вдвічі. Протока, що має свій власний отвір на соску, називається головною.

Останніми анатомічними та ендоскопічними дослідженнями доведено, що середня кількість головних проток становить 23 (від 19 до 28), а середня кількість отворів на соску - 15. Отвори молочних проток іноді розташовані на боковій поверхні або в основі соска, а можуть бути і не «молочними», а належати іншим залозам - потовим чи Монтгомері. Деякі протоки є «сліпими» і закінчуються через декілька міліметрів за соском.

Кожна частка молочної залози і її тіло в цілому оточені жировою тканиною. Для дівчат і жінок раннього репродуктивного віку притаманна невелика кількість жиру.  Щось середнім між сальними й молочними залозами вважаються апокринові залози. Їхня функція полягає у секреції специфічного мастила, яке забезпечує, по-перше, нюхальну орієнтацію немовляти перед годуванням, а по-друге, бактерицидний захист від патогенної мікрофлори протягом лактаційного періоду.

За допомогою спеціальної капсули залоза фіксована - "підвішена" до ключиці. Фіксується вона до великого грудного м'яза та переднього зубчастого м'яза за допомогою відростків пухкої сполучної тканини - зв'язок Жиральдеса, які легко розтягуються і забезпечують достатню рухомість залози відносно своєї підоснови.

Середній діаметр молочної залози становить 10-12 см, середня товщина - 5-7 см. Об'єм (розмір) залози достатньо варіабельний, з широким спектром - від повної відсутності - аплазія до значного збільшення - гіпермастія. Протягом вагітності та лактації об'єм значно збільшується, а після закінчення лактаційного періоду знову зменшується. У багатьох жінок одна із залоз (частіше ліва) може бути розвинута дещо сильніше, ніж протилежна, що можна вважати фізіологічною допустимою асиметрією. 

Простір між двома залозами називають:

- міжгрудною борозною, якщо внутрішні межі залоз  близько підходять одна до одної;

-пазухою, якщо відстань між грудьми є значнішою.

Молочні залози – єдині органи, які забезпечують фізіологічне вигодовування свого потомства. При самому процесі годування відбувається найтісніший зв’язок матері і дитини, дитя постійно відчуває її тепло, а мамине грудне молоко – унікальний продукт, найкраща натуральна, найповноцінніша їжа для новонародженого.