Вивчаючи клас Земноводні тварини, учні по-перше розглядають будову та процеси життєдіяльності цих тварин на прикладі жаби. В підручнику досить чітко розкрито всі особливості біології земноводних. Свого часу вони були єдиними мешканцями суші. Але, не дивлячись на те, що їх вважають аборигенами Землі, доброї слави не набули, мабуть, це велика несправедливість і помилка. У літературі учні часто зустрічають жабу як героя різноманітних творів: казок, байок, приказок та прислів’їв. Символічні образи жаби з точки зору біолога помилкові, література і фольклор у великому боргу перед цими тваринами. Кого ж уособлюють жаби?

   Поширеним загальнослов’янським міфологічним мотивом є мотив перетворення людини на жабу й навпаки. Прикладом перетворення є казка "Царівна-жаба”. У казці знайдена Іваном-Царевичем жаба стає його дружиною. Вночі, таємно, вона скидає жаб’ячу шкіру й перетворюється на прекрасну жінку. Отже, тут маємо приклад первісної зооморфної природи Царівни-жаби, яка володіє сакральним знанням. Це дозволяє їй набагато краще від земних жінок виконати нескладні для вправної господині завдання свекра (пошити сорочку, вишити рушник, спекти хліб). Коли Іван, дізнавшись про таємницю дружини, спалює її шкіру, Царівна-жаба перетворюється на зозулю – птаха, пов’язаного із країною померлих, – і відлітає у тридев’яте царство. 

   Всі знають, що царевич знайшов свою дружину десь далеко за лісами, за долинами, в болоті. У фольклорі болото завжди позначає іншу просторову площину, інший світ. Тобто жаба повертається туди, звідки з’явилася. Тільки після того, як Іван-Царевич, здолавши різні перешкоди, дістався до палацу, де мешкала його дружина, й визволив її від Кощія, вони назавжди залишилися разом.

   Існує думка про те, що ця казка демонструє елементи весільної обрядовості. У старослов’янському суспільстві наречену заведено було шукати серед представниць іншого племені. Зазвичай уподобану дівчину викрадали, й силоміць одружувалися з нею. Залишки такого насильства ритуально відтворені у весільних обрядах більшості народів світу. У казці символом цього є стріли, випущені царевими синами. 

   У казці "Жінка-жаба” парубок знайшов у лісі величезну жабу і змушений був дати обіцянку, що одружиться з нею. Згодом жаба перетворилася на гарну жінку-господиню. Вона збудувала дім, завела господарство, й парубок став багатим хазяїном. Єдиною умовою, яку вона поставила чоловікові, було ніколи не згадувати про її жаб’ячу природу. 

   Жаба в народі має назви, пов’язані з її характером переміщення: скока, скакуца, скікавка, скакавка, скакушка, скакуха, скакавиця. Ці народні назви походять від дієслова скакати. Задні кінцівки жаб довші за передні, тому вони не ходять, як ропухи, а стрибають. Здатність до стрибання у жаб та горобців досить своєрідно трактується у християнській легенді. За нею, після потопу Ной випустив із ковчега усіх земних створінь, але жабі та горобцю він забув розв’язати ноги. Відтоді вони лише стрибають. 

   У світових та українських уявленнях жаба пов’язана передусім з ідеєю плодючості. Вона – охоронниця земної та небесної вологи, яка дає силу всьому живому. У деяких міфах жаба є персоніфікованим духом водоймища. Багатьом народам властива прикмета: вбити жабу – на дощ. 

   Ідеєю плодючості, життєдайної вологи пояснюється і зв’язок жаби з дітонародженням. У західних регіонах України вважали, що жаби витягають із води новонароджених і приносять їх до хати. За часів середньовіччя жінки, які не мали дітей, але хотіли завагітніти, їли жаб. У західнослов’янської етнічної групи - кашубів, з вагітної жінки іноді кепкують, що вона об’їлася жаб. За іншими легендами, жаба колись була жінкою (дівчиною), тому її гріх було убивати. У зв’язку з цим на Гуцульщині першу весняну жабу шанобливо називають панною, у румунів є легенда, що жаба – то жінка, яка дуже тужила за померлими дітьми й була перетворена Богородицею на тварину. Також збереглося повір’я, начеб лелеки навмисно кидають у димарі жаб і поки жаба летить через димар, вона перетворюється на дитину.

   Існують уявлення про те, що жаба має жіночі груди й може годувати ними людину. Але молоко її – небезпечне. Очевидно, із цим пов’язана приказка, яку вживають, коли йдеться про небезпеку чи загибель: "Там тобі жаба цицьки дасть”. Дослідники фольклористики вважають, що подібні уявлення походять від ідеї плодючості, адже у прадавні часи молоко, завдяки своєму білому кольору, було символом Великої Богині – життєдайного джерела. Жаба була одною зі священних тварин цієї богині. Отже, й досі в народі існують слабкі відгомони тих прадавніх міфологічних уявлень.

   Етнографи зафіксували і популярний у минулому народний спосіб чарування за допомогою жаб. Так, щоб привернути коханого, радили живу жабу вкинути до мурашника. Коли мурашки з’їдять жабу, потрібно витягти її кістки і знайти серед них особливі – приворотну й відворотну кісточки. Вірили, що саме за допомогою приворотної кістки можна було "присушити” коханого. Крім того, у народній поезії жаба – еротичний символ. За часів середньовіччя її зображали на позначення тілесного кохання, хтивості. Вірили: якщо насниться жаба – зустрінеш кохання, або дівчата, які ніяк не могли вийти заміж, певного дня йшли в поле чи на болото, знаходили жабу й намагалися з розмаху сісти на неї голим задом. Прості українці вважають, що давні міфологічні часи минули, але й досі ми жаб не їмо, ми на них одружуємося.

   У байках Г.Сковороди жаба порівнюється з поганою і непривабливою істотою, наприклад, у байці «Ворона й Чиж»: Неподалець від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці і співав Чиж. Поблизу нього крякала собі й Ворона, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказала:

— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?

— А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.

— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба.

— О, коли я жаба, — мовив на те Чиж, - тоді ти сама справжнісінька жабера за внутрішньою своєю сутністю, бо спів твій зовсім схожий на жаб’ячий.

   В образі жаби в байці "Жаби" Г.Сковорода руйнує скептичне ставлення до недалекоглядності людей, закоханих тільки у своє, хоч і погане. Жаба пізнає істинні цінності, рухається до справжнього, світлого, йде жити в джерело, а не ставок, який може будь-коли пересохнути: "Найбрудніші раби нерідко походять від предків, що жили в калюжі великих прибутків". 

   "Езопівські жаби" - символ розсудливості. Озерце, де жили жаби, пересохло, і в пошуках нового місця подруги знайшли колодязь. Назріла думка стрибнути вниз, але, подумавши, жаби вирішили: "Краще пошукаємо іншого місця, де ми будемо в безпеці; навіщо стрибати у першу ліпшу яму, не думаючи, що буде по тому".

   У байці Л.Глібова «Жаба і віл» мораль в тому, що висмiюються люди, які прагнуть досягти того, що виходить за межі можливого для них. І саме такою була жаба, що хотіла бути як віл. "дмись, жабо, не дмись, а волом не будеш". 

Мовлення українців збагачене фразеологізмами, які позначають: 

-  хвалькуватість - «кожна жаба хвалить своє болото», "жаба мала, а рот великий";

- завищену самооцінку – «коваль коня кує, а жаба собі ногу підставляє»; "роззявляє жаба губу на вола, але не з'їсть", «розійдись море – жаба лізе, роздайся море – жаба пливе»; «пнеться як жаба до гуски»; 

- скупості - "його жаба задавила"; 

- об'єкта для прокльонів, народних насмішок і кепкувань: "жаба - то твоя баба", "одступись, зелена жабо!", "хто попереду - пасе череду, а хто позаду - пасе жаб!";

- негативне ставлення до події, справи, обставин, наприклад, невгамовності – «ускочив як жаба в жар», настирливості – «дметься як жаба», надмірності -  «набрався як жаба мулу».

   Найуживанішим фразеологізмом на всій території України є вираз «жаба душить». За твердженнями науковців "жаба душить (давить)" відоме людям кілька віків, однак фразеологізмом стало півстоліття тому. Це зумовлено появою кардіології та введенням відповідних термінів. Грудною жабою називали хвороби серця із симптомами слабкості, потемніння в очах, задишкою, аритмією. З часом назва хвороби зникла, а утворився фразеологізм з відповідним значенням. 

   В інших фразеологічних одиницях із компонентом «жаба» символ ґрунтується на порівняльно-асоціативному баченні й реалізований у таких варіантах: 

- «очі як у жаби» - очі круглої форми;

- «витріщити баньки» - лупата людина;

- "жаба кислоока" - некрасива жінка (фільм "За двома зайцями")

- «дивиться, як жаба в болоті» - недоброзичливий погляд. Жабу часто сприймали як злого духа, здатного зачаровувати людей. Погляду жаби уникають, бо думають, що вона може зурочити.

   Звичайно, сталі вирази із тваринним компонентом виявляють з властивим етносу гумором ознаки чи стану людини: 

-«мужик як жаба, але дужчий за бабу» - фізична сила чоловіка; 

-«повзе як жаба» - повільно рухається; 

-«як жабі по коліно» – неглибоко; 

-«скаче заміж, як жаба в мул» – поспішає;

-«синя як жаба» - п’яна жінка; 

-«ні рак, ні жаба» – дуже п’яний. У цих фразеологічних одиницях простежено процес перенесення стереотипів тваринного світу на риси людської вдачі, її поведінку, характер.

   В.Куйбіда повідомляє, що жаба - символ хвалькуватості, завищеної самооцінки, скупості; засіб Божого покарання; емблема розуму, розсудливості. У стародавніх кельтів жаба - Володарка Землі, сила цілющих вод. У китайців - місячна істота. У християнстві водночас і символ воскресіння, і бридкий аспект гріха, єретика, невситимої насолоди, жадібності. Жаби були послані в Єгипет як кара фараону за його жорстокість і небажання відпустити ізраїльтян на землю Обітовану. Кара була тяжкою. Жаби з'явились у такій кількості, що заповнили собою будинки, спальні, ліжка, печі єгиптян. Вони помирали у величезній кількості й отруювали повітря нестерпним запахом, заражали його. Це покарання посилалось і за забобонність єгиптян. У них жаби вважалися священними тваринами. Отже, священна тварина єгиптян стала засобом Божого покарання.

   В українському фольклорі зустрічається чимало легенд, де жаба задушила свого сина, скупердяя, привела до появи бороди у жінки, вп'ялася чоловікові у щоку, і ніхто не зміг її відірвати. Народні повір'я посилюють негативне ставлення до образу цих тварин: "Перелізе дорогу жаба - зле", "Коли жаби лізуть через дорогу чи поріг у хаті і кумкають, - на вмируще". Хоч самих тварин народні традиції кривдити забороняли: "Не показуй на жабу пальцем, бо спина заболить". 

   Таким чином, зоофразеологізми з використанням жаби, відображають багатовікові спостереження людини за зовнішніми ознаками та поведінкою тварини. Їх використовують здебільшого на відображення психоемоційного, фізіологічного станів людини та її поведінкових характеристик. Такі погляди складають основу етнології, народної екології, екологічної свідомості та культури українців.

   На сьогоднішній день образ жаби із фен-шуй ввійшов у будинки українців. Багатьом здається дивним, що своїх озерних зелених лупатих мешканців води не поважають і всяк намагаються знищити, тобто роздавити, роздути, просто вбити, а ось жабу з монетою поважають. Тринога грошова жаба – дуже потужний талісман фен-шуй, що символізує зростаючий достаток сім'ї, велику грошову удачу, багатство, довголіття. Одна із старовинних китайських легенд говорить, що Чань Чу (так звуть грошову жабку), раніше була дуже злою істотою, за що Будда покарав її, віднявши одну лапу. З тих пір жаба змушена спокутувати свої гріхи, «даючи золоті монети» і допомагаючи людям розбагатіти. Самі китайці дуже люблять цей талісман і широко використовують його у своїх квартирах, будинках, офісах. Зазвичай грошова жаба в роті тримає монету, яка і символізує надходження багатства. Важливою особливістю «правильного» талісмана є те, що монетка повинна вільно вийматися - вона не повинна бути приклеєна. Деякі статуетки продаються зі спеціальною прорізом в роті, куди господар талісмана може помістити свою щасливу монету, тим самих значно посиливши дію магічної тварини.

   В Україні є чимало географічних назв та прізвищ, пов’язаних з жабами. Вчені називають їх батрахонімами, від грец. «батрахос» - жаба, наприклад, річки Жабина (Жабиха), Жабине Око, Жабниця; прізвища: Жабський, Жаботинський, Жабка, Жабокрицький (був такий козак Війська Запорізького).