Рослина дудник. Мало хто з міських жителів її знає, а сільським вона знайома з дитячого віку. Росте вона по берегах річок і струмків, на заплавних луках, у ча¬гарниках та лісах по всій тери¬торії України, крім Криму. Родова назва виду походить від латинського аngelus - ангел, тому що відповідно старовинним переказам, ангел приніс корінь дудника на землю з неба від богів, щоб лікувати чуму.

З дудника раніше робили дудки – дитячі музичні іграшки, які ще називали пищалки. Інколи в літературі можна зустріти назву «вовча дудка». Виростає ця рослина до 1 м, хоча зустрічаються і 2-х метрові екземпляри.

Дудник - багаторічна рослина з товстим коротким кореневищем з якого при розламуванні виді¬ляється білий сік. Стебло циліндричне, дудчасте, гладеньке, яскраво-зелене, інколи червонувате, вгорі розгалужене і трохи гранчасте. Черешки прикореневих листків також порожнисті, двічі - або тричі трійчасті, голі. Стеблові листки розсічені, черешкові, видовжено-яйцевидні з великими роздутими піхвами. 

Квітки дрібні, правиль¬ні, двостатеві, білі, блідо-зелені або блідо-рожеві, зібрані у складні щитковидні зонтики з численними, довгими (до 18 см) борошнисто-пухнастими променями. Таких зонтиків на квітконосному пагоні до 30, без обгорток, жовтувато-зелених, з шорсткими променями, до 20 см в поперечнику. Цвіте в липні-серпні. Плід - ребриста коробочка, що дозріває у серпні.

Молоде стебло дудника, очистивши від жорсткої шкірочки, можна їсти сирим. Із молодих пагонів, черешків і нерозпущених квіткових бруньок варили борщі і молочні супи. Квіткові бруньки, відварені у підсоленій воді, обвалювали в сухариках, злегка підсмажували і подавали як вишукану страву. Також з них готували цукати. В гарячий густий цукровий сироп опускали квіткові бруньки чи молоді очищені пагони, розрізані дольками. Варили 10-20 хвилин. Виймали, підсушували при кімнатній температурі і цукати готові. Сухий порошок із листків і черешків дудника використовували для приготування соусів та як ароматичну приправу до страв. До складу лікуваль¬но-профілактичного харчового раціону включали салати з мо¬лодих пагонів дудника. 

Дудник - медонос. 

Молоді рослини з'їдаються сільськогосподарськими тваринами задовільно, в силосі і сіні - значно краще.

У траві дудника лісового є протеїн, жир, клітковина, каль¬цій, фосфор, залі¬зо, нікель, мідь, марганець, титан, бор, аскорбінова кис¬лота (в листі - до 1154 мг %, у стеблах - до 384 мг %, в суц¬віттях - до 420 мг %). Плоди містять до 17,3% жирної олії. Хімічний склад коріння вивчено слабо, відомо лише, що в ньому є чимало ефірної олії. Відомо, що у розім'ятих стеблах і кореневищах сильний, специфічний запах і гіркий смак. Щоб втамувати зубний біль, рекомендується жувати корінь дудника або до хворого зуба докласти ватку, змочену соком з його коріння. Біль, як правило, вщухає за 20-30 хвилин. Дудник називають жіночим женьшенем за його здатність лікувати від багатьох «жіночих» хвороб.

Для виго¬товлення ліків використовують кореневища разом з коренями, які заготовляють восе¬ни або рано навесні. Викопані кореневища старанно очищають від землі, миють у холодній воді, відрізують від стебла й сушать у приміщенні, яке добре провіт¬рюється, на горищі, а при добрій погоді - в затінку на вільному повітрі. 

Прочитавши дану інформацію, більшість здивується тому, що рослину дудник хтось захоче спеціально збирати, щоб використовувати для вживання чи лікування. Легше щось подібне купити, щоб і поїсти, і полікуватись. Тільки справа в тому, що зроблені своїми руками ліки, або цукати, або приправи з дудника – це буде екологічно чисто, без хімії, без шкоди для здоров’я і з незвичним смаком та ароматом.