За час викладання біології в школі я багато разів пересвідчувалась, що учні постійно роблять помилки називаючи кореневища коренями рослин. Звичайно, кореневище зовні схоже на корінь, але відрізняється від нього наявністю рудиментарних листків у вигляді лусок буруватого кольору, рубців від опалих листків і відсутністю кореневого чохлика. Тобто, необхідно щорічно доводити до розуміння школярами-семикласниками ознак порівняння коренів і кореневищ.
 Кореневища бувають тонкими, потовщеними, іноді дуже великими, простими і розгалуженими, циліндричними, овальними, прямими, зігнутими, перекрученими. Провідна система у них розвинена слабко, механічна також недорозвинена. Покривна тканина багаторічна, іноді епідерма здерев’яніла, без продихів і кутикули. Наприклад, кореневище конвалії травневої досить тоненьке. Воно несе недалеко від верхівки кілька блідих низових листків невеликого розміру, які напівприховані в землі. На багатьох ділянках докучає пирій повзучий. Повзучим його називають тому, що кореневище у нього розповзається в усі сторони, засмічуючи все нові і нові окультурені площі. У народі його іноді називають "собачий зуб", "пирнік", за його  здатність проколювати все, що знаходиться на його шляху. Довге і тонке кореневище у осоки, а коротке і товсте у щавлю і півників. Щорічно із верхівкової або пазушної бруньки виростає надземний пагін. Отже, кореневища у різних рослин можуть бути:
- за ступенем розгалуженості: простим або гіллястим;
- у напрямку росту: горизонтальним, вертикальним або косим;
- по довжині: довгим, коротким або вкороченим (зі зближеними вузлами);
- по товщині: товстим або тонким .
 Із багатовікової історії розвитку кореневищних рослин відомо, що як і корені, кореневища утворюють розгалужені системи, старі частини яких поступово руйнуються. Довгі за розмірами кореневища квіткових рослин, наприклад, в пирію, служать для вегетативного розмноження та розселення цих рослин, а короткі кореневища з невеликим щорічним приростом, наприклад, іриси – в основному для запасання поживних речовин. Численні дослідження довели, що значна кількість рослин, які мають кореневища. вважаються злісними бур’янами.
 Утворення кореневищ властиве багаторічним трав’янистим рослинам різних родин однодольних і дводольних. У вигляді кореневища рослина, після відмирання наземних частин, перезимовує. Деякі рослини з довгими кореневищами використовують для закріплення пісків.
 Крім того, кореневища використовують: в їжу (хрін), виготовлення ліків (валеріана), а також виготовлення технічної сировини – барвників, ефірних олій, дубильних речовин.
 Але чи відрізняються кореневища квіткових і вищих спорових рослин?
 Кореневища хвощів  розташовані в грунті на різній глибині, а розміри варіюють у різних видів і у рослин одного і того ж виду. У них також є два типи кореневищ - горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні кореневища зазвичай більш товсті, з більш довгими міжвузлями, вертикальні - тонші і з коротшими міжвузлями. Наприклад, у хвоща болотного товщина горизонтального кореневища дорівнює 5-10 мм при довжині міжвузля до 25 см, а товщина вертикального - 1-3 мм при довжині міжвузля до 10 см. За допомогою розгалужених горизонтальних кореневищ, розташованих часто на глибині до 0,5-2 м, хвощ як би захоплює нові території, а за допомогою вертикальних - освоює їх. Справжніми кореневищами слід вважати саме горизонтальні - це органи вегетативного розмноження. Вертикальні кореневища є злегка видозміненими підземними підставами надземних пагонів, що відходять від горизонтальних кореневищ.
 Поверхня міжвузлів кореневищ матова або блискуча, в порівнянні з поверхнею надземних міжвузлів вегетативних пагонів більш рівна, гребені виражені слабше або зовсім відсутні, колір кореневищ варіює від світло-жовтого або рожевого до майже чорного. Як і на надземних стеблах, на кореневищах є листові піхви нерідко покриті волосками. Молоді волоски виділяють слиз, який, очевидно, захищає молоді пагони та бруньки від висушування. З часом оболонки волосків, як і інших клітин епідерми, просочуються жироподібними речовинами і стають непроникними для води і газів. Тим самим випаровування води з поверхні кореневища різко зменшується.
        У кореневищ немає продихів, хлоренхіми і тяжів механічної тканини такого типу, як в надземних вегетативних стеблах. Під епідермою міжвузля кореневища залягають від одного до п'яти шарів більш-менш товстостінних, не здерев'янілих, але просочених жироподібними речовинами і кремнеземом паренхімних клітин, під якими, в свою чергу, лежать тонкостінні клітини основної паренхіми, що містять крохмальні зерна. Кількість крохмалю в клітинах залежить від сезону року і від місця розташування даної ділянки кореневища. Наприклад, у хвоща болотного кількість крохмалю в кореневищі зменшується на початку літа (у зв'язку з розвитком надземних пагонів), потім зростає в середині літа (коли надземні пагони активно фотосинтезують) і знову падає до осені (у зв'язку з утворенням зачатків пагонів майбутнього року).
         У хвощів зустрічаються корені двох типів: з позитивним геотропізмом, тобто зростаючі вниз, у напрямку сили тяжіння, і коріння агеотропічне, те що не реагує на силу тяжіння. Позитивно геотропічні корені товсті, діаметром 1-5 мм, що відходять по одному від вузлів кореневища і часто досягають довжини 0,5-2 м, так що всмоктувальна зона коренів знаходиться в обводнених зонах грунту. Агеотропічні корені тонкі, волосоподібні, діаметром менше 1 мм; вони розташовуються колами на вузлах кореневища, а в довжину зазвичай не перевищують 10 см. У коренях хвощів є повітроносні порожнини і судини, членики яких мають прості перфораційні пластинки. По судинах вода швидко подається з глибоких горизонтів грунту до кореневищ і надземних пагонів.
 Стебло папоротей представлено коротким дерев'янистим кореневищем, що має епідерміс, механічну та провід¬ну (судинні пучки) тканини. Точка зростання стебла знаходиться на вершині кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя.
 Таким чином, кореневища і квіткових, і спорових рослин майже не відрізняються між собою: вони мають подібну будову, за винятком наявності деяких тканин, і виконують функції укріплення рослини, вегетативного розмноження, поширення та накопичення поживних речовин.