Пошук:
Автор Pavlenko | 2 января 2012 | Коментарів: 0 | Переглянуто 6443
Рубрика: Корисна інформація » Різне

Чи легкий процес утворення звуків?

 За час викладання біології в звичайній загальноосвітній школі, учні неодноразово задавали запитання про те, чому ми вивчаємо голосовий апарат як частину системи дихання, якщо в утворення звуків у нашому організмі, тобто наша мова – це щось більше, ніж сам апарат голосу людини? Це дійсно так!
Процес утворення звуків або процес мовлення у людини – це фізіологічне явище, яке поєднує, і біологію, і фізику, і антропогенез, і саму мову в єдине ціле.  Але звуки людської мови відрізняються від суто фізичних звуків: звуків музичних інструментів, брязкоту металу, шуму вітру, грому насамперед тим, що їх свідомо творить людина за допомогою органів мовлення, тобто вони є фізіологічним явищем. Чи легкий процес утворення звуків?Тільки справа в тому, що природа не дала людині відповідного окремого органу для творення звуків мови, до цього в процесі еволюції пристосувалися органи дихання, органи травлення, м’язи мовних органів та вся їхня діяльність, звичайно, здійснюється під контролем нервової системи.
Органи мовлення поділяються на три складові частини:
- дихальний апарат;
- гортань;
- надгортанні порожнини.
Дихальний апарат складається з дихального горла, трахеї, бронхів та легень. Процес дихання здійснюється за допомогою м’язів діафрагми та ребер. Коли легені розширюються, відбувається вдих, коли стискуються - видих. Видихуваний струмінь повітря і слугує матеріалом для творення звуків мови.
Гортань становить верхню частину трахеї і містить голосовий апарат, який неможливий без хрящів, всередині яких і розміщений цей апарат. Найбільший хрящ – щитоподібний, основу гортані складає перснеподібний хрящ, функціонально найважливішими є черпакуваті хрящі, від основи яких вперед відходить голосовий відросток До нього прикріплюється м'яз, який змінює положення голосових відростків, що натягують голосові зв'язки. Зверху гортань вкрита надгортанним хрящем, який прикріплений до щитоподібного хряща і під'язикової кістки за допомогою щитонадгортанної і під'язиково-надгортанної зв'язок.
Функціонально головними у гортані в утворенні звуків, звичайно, є голосові зв’язки. Під час дихання голосові зв'язки розслаблені й розсунуті. У процесі мовлення вони напружуються й зближуються, натягуючись, як струни. Повітряний струмінь, проходячи крізь щілину між голосовими зв’язками, змушує їх дрижати - утворюється нечленороздільний звук, з якого частково ще в гортані і цілком у надгортанних порожнинах формуються окремі звуки мови.
Надгортанні порожнини (або надставна труба) складаються з глоткової, носової та ротової порожнин. Вони виконують роль резонаторів. Глоткова порожнина розміщена зразу над гортанню. Незмінна носова порожнина використовується лише для творення носових звуків. Основну роль у формуванні звуків виконує ротова порожнина. Від входу в носову порожнину її відділяє рухомий язичок. Зверху вона обмежена піднебінням: задню його частину становить м’яке піднебіння, передню - тверде піднебіння. Воно закінчується верхніми зубами, над якими є ясна. Внизу в ротовій порожнині розташований язик. У ньому розрізняють корінь, спинку й кінчик. Важливу роль у формуванні звуків відіграють також губи.
Органи мовлення бувають активні і пасивні. До активних органів належать:
- легені;
- голосові зв’язки;
- язик;
- нижня щелепа;
- язичок;
- губи.
До пасивних належать:
- зуби;
- ясна;
- тверде піднебіння.
Саме завдяки одночасній злагодженій роботі активних та пасивних органів і можливе творення звуків людської мови.
Робота мовних органів, спрямована на утворення будь-якого звука мови, називається артикуляцією. В артикуляції звука розрізняються три фази різної
тривалості:
1) приступ або екскурсія - підготовка до вимовлення звука;
2) витримка - промовляння звука;
3) відступ або рекурсія - повернення органів мовлення на вихідну позицію. Причому якість звука залежить не тільки від центральної фази - витримки, а й від двох інших фаз.  Проте в мовленнєвому потоці на стику приголосного, голосного, а також деяких приголосних (наприклад, зд) кінцева фаза попереднього звука і початкова наступного можуть бути відсутні. Через те приголосні звуки стають м’якими або пом’якшеними.
Сукупність артикуляційних навичок, потрібних для вільного вимовляння звуків тієї чи іншої мови, називається артикуляційною базою мови. Артикуляційна база виробляється внаслідок тривалого тренування у вимовлянні звуків певної мови, завдяки чому нервові волокна, що йдуть від нейронів мозку (а їх у ньому понад 10 млрд.), густо пронизують саме ті м’язи органів мовлення, які беруть найактивнішу участь в артикуляції цих звуків. Таким чином, у тих, для кого українська мова є рідною, м’язи мовних органів пронизані нервовими волокнами по-іншому,  ніж у тих, хто змалку говорить, наприклад, грузинською, російською чи англійською мовою. Перенесення артикуляційної бази однієї мови на вимову звуків іншої мови спричиняє так званий акцент.
Артикуляційні бази бувають типові, властиві великим групам людей, і нетипові, що відхиляються від загальноприйнятого вимовляння окремих звуків (шепелявість, гаркавість). Виправити вади артикуляції допомагає лікар-логопед.
Визначальну роль у творенні звуків людської мови відіграє центральна нервова система, яка керує роботою мовного апарату. Доведено, що основна відповідальність за промовляння звуків лежить на лобовій частині лівої півкулі мозку. У скроневій частині цієї ж півкулі міститься слуховий центр мови — мовнослуховий аналізатор, який контролює мовлення людини й забезпечує адекватне сприйняття та розпізнання нею звуків чужого мовлення.
Якість звуків, у тому числі їхня фізична характеристика (особливо тон і тембр), залежить від положення органів мовлення та їхньої взаємодії. Тому, оволодіваючи рідною мовою, домагаючись такого самого, як у дорослих, звучання звуків, дитина насамперед вчиться правильно володіти мовними органами: у потрібний момент вводити їх у дію в певній сукупності та послідовності і в певний момент переводити їх в інше положення. Ця ознака, тобто положення органів мовлення та характер їхньої взаємодії, лежить також в основі розпізнавання мовних звуків: слухаючи чуже мовлення, ми підсвідомо, на рівні зв’язків між нейронами мозку, повторюємо ті самі мовленнєві рухи, що їх робить мовець.
Голосні - чисто тональні звуки. Вони творяться внаслідок коливань голосових зв’язок і подальшої модифікації тонів, що виникли, у надгортанних порожнинах. Перепон на шляху повітря під час їх вимовляння немає, отже, ніяких шумів не виникає. Якість голосних залежить насамперед від положення язика: язик міняє форму ротової порожнини, тобто резонатора. Якщо напружується й піднімається вгору передня частина язика, творяться голосні і, и, є (голосні переднього ряду); якщо задня частина язика - голосні у, о, а (голосні заднього ряду). Водночас має значення висота підняття язика в кожному ряду: якщо передня частина язика піднімається найвище, твориться звук і; трохи нижче - и; ще нижче - є. За найвищого положення задньої частини язика твориться звук у, за середнього - о, за найнижчого - а. До речі, звук а - це перший голосний, який промовляє дитина, і перші дитячі слова баба, мама, тата, побудовані саме за допомогою цього звука, бо його артикуляція найлегша й найменш напружена.
Усі голосні звуки можуть вимовлятися з більшою чи меншою силою голосу, тобто бути наголошеними чи ненаголошеними. Це основні ознаки голосних звуків. Крім того, під час вимовляння звуків найвищого піднесення (і та у) тіло язика подається трохи вперед, під час вимовляння звуків найнижчого піднесення (є та а) тіло язика відтягується трохи назад. Це створює певне колоритне забарвлення звуків мови. Під час вимовляння голосних у та о округлюються й трохи випинаються губи - таким чином збільшується об’єм резонатора. Через те ці два голосні звуки називають ще лабіалізованими (огубленими).
Носова порожнина у творенні голосних української мови участі не бере: шлях до неї перекриває опущений язичок.
Якщо під час творення голосних на шляху струменя видихуваного повітря після голосових зв’язок не постає більше жодних перепон, то приголосні творяться саме завдяки різним перешкодам, які виникають під час проходження повітря крізь ротову порожнину і є причиною різних шумів (неритмічних коливань). Наявність шуму - основна ознака приголосних звуків. Шум може додаватися до чистого тону в невеликій дозі, і тоді творяться сонорні приголосні м, в, н, л, р, й. Шум може переважати над тоном, і тоді чуються дзвінкі приголосні. б, д, дз, з, дж, ж, г, г. Приголосні можуть творитися лише за допомогою шуму без участі тону (голосові зв’язки повністю відімкнуті), і тоді виникають глухі приголосні п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х.
Характер шуму залежить від місця, де він виникає, тобто від місця перепони на шляху струменя видихуваного повітря. Така перепона при вимовлянні звуків української мови може створюватися:
а) зімкненням губів або зімкненням нижньої губи з верхніми зубами: м, в, п, б, ф (губні);
б) притисканням кінчика язика до зубів: д, т, з, дз, с, ц, л, н (зубні);
в) зближенням кінчика чи передньої спинки язика до передньої частини піднебіння: р, ш, ч, ж, дж, й (передньо¬піднебінні);
г) підняттям задньої спинки язика до м’якого піднебіння: ґ, к, х (задньоязикові);
г) зближенням кореня язика із задньою стінкою глотки: г (глотковий).
Задньоязикові г, к, х і глотковий г сприймаються як близькі за місцем творення, тобто як такі, що творяться в задній частині ротової порожнини. Тому для зручності їх слід об’єднувати в одну групу - задньоротові.
Перепона на шляху струменя видихуваного повітря може виникати також унаслідок додаткового підняття середньої частини язика до твердого піднебіння, тоді творяться м’які приголосні звуки д’, з’, с’, дз’, іґ, л’, н’, р’ (палатальні) та пом’якшені м’, в’, п’, б’, г\ к’ і т. д. (палаталізовані).
За тим, яка частина язика творить перепону, приголосні ще поділяють на передню-, середньо- і задньоязикові. Найактивнішою є передня частина язика: за її допомогою твориться найбільша кількість приголосних. Тому серед передньоязикових приголосних ще розрізняють:
- апікальні, що артикулюються кінчиком язика, який може торкатися зубів, ясен, піднебіння тощо (наприклад, д, т, н);
- дорсальні, що утворюються, коли кінчик язика опушений до нижніх зубів, а передня його частина притискується до твердого піднебіння (наприклад, д’, т’, н’); 
- какумінальні — утворюються, коли піднятий угору край передньої частини язика притискується до піднебіння, а спинка язика при цьому опущена (звук р).
Струмінь повітря може по-різному долати перепону:
а) із силою прориває перепону: б, п, д, т, ґ, к (зімкнені або проривні);
б) досить вільно проходить крізь щілину, тручись об її краї: в, ф, л, з, с, й, ж, ш, г, х (щілинні);
в) спочатку прориває перепону, а потім щільно проходить крізь щілину, тручись об її краї: дз, дж, ц, ч. Подібно твориться й звук р, з тією лише різницею, що зімкнення та вільний прохід повторюються кілька разів (зімкнено-щілинні).
Іноді приголосний звук може звучати довше, ніж звичайно (подовжений приголосний), як у словах життя, збіжжя, щоденний тощо. Але в сприйнятті такий подовжений звук уявляється як спарений, подвійний (тобто як такий, що належить водночас до двох різних значущих частин слова).
Крім названих вище основних фізіологічних дій, під час творення деяких приголосних спостерігаються ще й супутні, так би мовити, позасистемні (але не другорядні для сприймання цих звуків) елементи артикуляції. Так, при вимовлянні звуку р кінчик язика 3-4 рази підряд то притискується до піднебіння, то розмикається (через те цей звук називають ще дрижачим, або вібрантом). При артикуляції звука л кінчик язика загинається вгору і притискується до зубів чи альвеол; краї язика опускаються вниз, і струмінь повітря проходить крізь щілину, яка залишається між тілом язика й бічними зубами (тому цей звук називають ще боковим, або латеральним). При творенні звуків м, н частина повітря проходить крізь носову порожнину (тому ці звуки називають ще носовими, або назальними).
Ось так творяться звуки української мови за допомогою наших органів мовлення. Чи не диво природи? Чи не диво людського організму у порівнянні з іншими представниками тваринного світу?  З самого дитинства ми вчимося говорити і говоримо до кінця життя, навіть, не здогадуючись, скільки органів нашого тіла приймають участь у створенні кожного звуку. Бережіть свій організм, не звикайте до шкідливих звичок, які призводять до погіршення роботи органів, які приймають безпосередню участь у мовленні. І ще: не забруднюйте свою мову «брудними і лайливими» словами. Боріться за чистоту української мови!
 



Подібні публікації:
Чим керує язик, хто керує язиком? Чим керує язик, хто керує язиком?
 Саме головний мозок є верховним посередником у тих відношеннях, які  зв’язують язик та органи травлення. За сигналами, які...
Голос - озвучене дихання Голос - озвучене дихання
 Дар слова, як кращий засіб вираження різноманітних процесів внутрішнього життя людини, як могутнє знаряддя підкорення своїй волі інших, як...
Складність ковтання Складність ковтання
 Тривалість ротової і глоткової фази становить всього 1-2 секунди, причому глоткова фаза неможлива без присутності в роті їжі, слини або іншої...
Голосові сигнали птахів Голосові сигнали птахів
 При описі «мови» птахів мисливцями та натуралістами виділяють 5 головних типів звуків: заклик, пісня, територіальний сигнал,...
Презентація «Мова людини» Презентація «Мова людини»
...
Навігація ↓
Реклама ↓
Статистика ↓
bigmir)net TOP 100

free counters
Реклама ↓
На сайті знайшли ↓