Очі людини мають досить складну будову. Головна їхня функція – це бачення навколишнього світу, яка здійснюється завдяки обміну інформації між органом зору і головним мозком. 

     Коли ми бачимо перед собою певний предмет, мільйони зорових стимулів, отриманих сітківкою, перетворюються у нервові імпульси. На великій швидкості вони несуться по зоровому нерву в мозок, де інформація перетворюється у зображення, яке точно передає форму, розміри, колір побачених предметів. Кожен зоровий нерв містить понад 1 млн. нервових волокон. Ока два, нервів два, а нервових волокон близько 2,5 млн. 

     Для того, щоб сфокусуватися на об’єкті, на який ми дивимося, кришталик змінює свою кривизну. Він стає більш плоскішим, якщо предмети знаходяться далеко і більш опуклим, якщо вони близько. 

     Завдяки ж чому ми бачимо всі предмети такими як вони є насправді?

-по-перше, світло проходить через рогівку і потрапляє в зіницю. Сама зіниця – це не що інше, як просто отвір. І в залежності від того, скільки світла потрапляє на сітківку, зіниця може автоматично звужуватися, коли навколо добре освітлено, і розширятися, коли освітлення недостатньо. Без світла нічого побачити практично неможливо.

-по-друге, кришталик фокусує зображення. Війчасті м’язи дозволяють кришталику змінювати форму і забезпечити фокусування. Коли об’єкт близько, кришталик набуває опуклості та потовщується, а коли далеко, кришталик стає більш плоским і тонким.

-по-третє, на сітківці утворюється перевернуте зображення. Промені світла схрещуються, не досягаючи сітківки, тому зображення й виникає перевернутим. Фоторецептори – палички і колбочки, перетворюють світло в нервові імпульси.

-по-четверте, зорові нерви передають інформацію в головний мозок. Фоторецептори пов’язані з нейронами і тому, що нервові шляхи перехрещуються, інформація отримана правим оком потрапляє в ліву півкулю, а лівим оком, у праву.

-по-п’яте, мозок, аналізуючи перероблену інформацію від зорових нервів створює правильно повернуте зображення об’єкта.

     Кожне око сприймає предмети під своїм кутом. Завдяки цьому ми бачимо предмети і взагалі оточуючий нас світ об’ємним. Мозок отримує два зображення і поєднує їх в одне. Зображення, отримане від правого і лівого ока поєднуються таким чином, що виходить ціла трьохвимірна картинка. Незважаючи на те, що зображення предметів на сітківці очей двовимірне, ми бачимо світ тривимірним, тобто можемо сприймати глибину простору стереоскопічним зором. Це тому, що людина володіє багатьма механізмами оцінки глибини. Наприклад, якщо знати величину об'єкта, то можна визначити відстань до нього. Також дізнатися, який з об'єктів ближче, шляхом порівняння кутової величини об'єкта. Але якщо один предмет розташований попереду іншого і частково його закриває, то передній об'єкт здається, що він знаходиться ближче.

     Оцінювати віддаленість предметів можна також за величиною акомодації ока. Найважливішим механізмом сприйняття глибини простору служить стереопсіс, який залежить від одночасного використання двох очей. Розглядаючи будь-яку тривимірну сцену, два ока створюють кілька різних зображень на сітківці.

     Тобто зір людини вважається бінокулярним, так як бачення забезпечується двома очима і стереоскопічним, так як ми бачимо предмети у трьох вимірах. Основним рефлекторним механізмом бінокулярного зору є рефлекс злиття зображення - фузійний рефлекс - фузія, що виникає при одночасному подразненні функціонально неоднакових нервових елементів сітківки обох очей. Внаслідок цього виникає фізіологічне двоїння предметів, що знаходяться ближче або далі фіксуючої точки (бінокулярне фокусування). Фізіологічне двоїння – фокус – допомагає оцінювати віддаленість предмета від очей і створює відчуття рельєфності, або стереоскопічності, зору.

     Якщо порівняти наші очі з сучасною технікою,  то їх вважають веб-камерами нашого тіла. В цьому, звичайно, є доля правди, адже завдяки органу зору ми отримуємо всю візуальну інформацію. Від цього залежить вся наша орієнтація в просторі. Так як і камера, так і очі можуть бачити світ через спеціальні лінзи, які влаштовані досить складно. Отримане зображення по зоровим нервам, неначе по кабелях, відправляється в головний мозок. А його на сьогоднішній день порівнюють із комп’ютером. 

     Із всіх сенсорних систем людини через очі ми отримуємо 70-90% інформації із довкілля. Звичайно, для створення 3D-зображення нам не знадобилися деякі інші структури очей, які виконують лише їм властиві функції. Крім усього розглянутого, очі людини функціонально трохи різняться, одне око головне, а інше йому підпорядковане. Визначення провідного ока важливо для людей різних професій. Якщо подивитися через отвір в непрозорому екрані (наприклад, в аркуші паперу на відстані 20-30 см) на віддалений предмет, а потім, не зміщуючи голову, по черзі закривати праве і ліве око, то для ведучого ока зображення не зміститься. Це легко можна перевірити, що ми і робимо на уроках.

     Таким чином, зорове сприйняття людини – процес психофізіологічної обробки зображення об'єктів навколишнього світу, що дозволяє отримувати уявлення про величину, форму і колір предметів, їх взаємне розташування і відстані між ними.